Читати книгу - "П'ятеро поросят"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вони поверталися до пристані довшою і плутанішою дорогою. Жоден із них не мовив ні слова. Коли знову прийшли в Хандкросс Менор, Мередіт раптом сказав:
— Я купив ту картину. Ту, яку тоді малював Еміас. Я просто-напросто не міг допустити думки, щоб вона була продана за звичайну вартість, щоб купка якихось слиньків дивилася на неї. То була першокласна робота. Еміас казав, що то — найкраща його річ, яку він будь-коли створив. Він мав рацію. Практично картина була готова. Він хотів над нею попрацювати ще день-два, не більше. Вам би… вам би хотілось на неї поглянути?
Еркюль Пуаро поспішив відповісти:
— Звичайно, звичайно!
Минули хол, Блейк дістав з кишені ключа, відімкнув двері, і вони зайшли в досить просторе приміщення, повне пилюги і різних запахів. Ставні були наглухо закриті, Блейк підходив до кожної з них, відхиляв. Паморочливі запахи весни увірвалися до кімнати.
— Так краще.
Мередіт так і стояв біля вікна, вдихав свіже повітря. Пуаро підступив до нього. Не мало сенсу запитувати, що було в цій кімнаті раніше. Полиці її, хоч і пусті, ще зберігали сліди пляшок. Біля одної стінки був прикріплений якийсь напівзламаний хімічний прилад і раковина — все вкрите товстим шаром пилюги. Мередіт поглянув у вікно.
— З якою легкістю повертаються спогади! Я ніби бачу себе тут же за тих часів… Отак же стояв, нюхав жасмин і безтурботно, як дурень, базікав про безцінні свої напої і ліки!
Знічев'я Пуаро висунув руку за вікно і зірвав гілочку жасмину з ледь розпушеним листям.
Мередіт Блейк надався в інший куток кімнати, де на стіні, прикрита полотном, висіла картина. Різким рухом він відкинув з неї покривало.
Пуаро затамував дихання. Досі він бачив чотири картини Еміаса Крейля: дві в галереї Тейт, одну у лондонського продавця і останню, «Натюрморт із трояндами», у Філіпа Блейка. Але тепер він дивився на те, що сам художник вважав найкращим своїм витвором. І Пуаро починав розуміти, яким видатним художником був Еміас Крейль. Фарба накладена гладенько, що створювало враження старої патини або афіші. Картина на перший погляд навіть здавалася афішею — такими світлими, контрастними були фарби. Дівчина в жовтій блузці канарочного відтінку, в темно-голубих штанцях сиділа в промінні яскравого сонця на сірій Стіні, на фоні голубого моря. Звичайна тема афіш.
Але перше враження було оманливе, воно розвіювалося при уважному погляді на цю чарівну гру тонів, яка надавала світлу дивного блиску і яскравості. А молода дівчина… Так, в ній було життя, було все, що є на світі і що називається життям, молодістю, життєвою силою, живим полум'ям. Обличчя її пашіло, а очі… Скільки в них життя! Скільки пристрасної молодості!.. Отже, це було те, що побачив Еміас Крейль в Ельзі Грієр, котра зробила його сліпим і глухим, змусила не бачити і не чути таку ніжну істоту, як його дружина. Ельза була життям! Ельза була молодістю!
Еркюль Пуаро простягнув перед себе руки і вигукнув:
— Це прекрасно! Це неповторно!
Мередіт Блейк обізвався голосом, ніби йому щось застряло в горлянці:
— Вона була такою молодою…
Пуаро кивнув і сам себе запитав: «Що собі уявляє більшість людей, коли говорить: така молода? Під цим розуміють, певне, щось невинне, що викликає особливу симпатію, щось беззахисне. Так звичайно це розуміють. Але молодість — це зовсім не те! Молодість жорстока і груба. Міцна, сильна, але й жорстока. Ї ще одне: молодість вразлива!»
Вони пішли до виходу. Інтерес Пуаро до Ельзи Грієр, яку він збирався незабаром відвідати, зростав. Цікаво, що зробили роки з того пристрасного, нестримного і жорстокого створіння?
«ОДНОМУ ПОРОСЯТКОВІ ДАЛИ ПЕЧЕНЮ…»
У будинку на Брук-стріт у віконних ящичках росли тюльпани «Дарвін». Великий вазон білого бузку в холі пахтів так, що було чути аж до вхідних дверей.
Середнього росту дворецький узяв із рук Пуаро капелюх, тростинку і, передавши їх служці, поштиво мовив:
— Прошу сюди, добродію.
Пуаро пішов за ним уздовж холу, потім вони спустилися сходинками вниз. Дворецький відчинив двері і чітко, мало не по складах, назвав прізвище відвідувача. Двері За ним зачинилися. Високий і стрункий чоловік підвівся з стільця, що стояв біля каміна, і рушив назустріч.
Лорд Діттишему бралося до сорока. Він був не тільки пером Англії, але й поетом. Дві його віршовані фантастичні драми були поставлені з величезними витратами і мали так званий «шановний успіх». Високий лоб, вольове підборіддя, прекрасні очі.
— Сідайте, пане Пуаро.
Пуаро сів і взяв запропоновану господарем сигару. Лорд Діттишем прикрив коробку, запалив сірника, дав прикурити Пуаро, затим також сів і задумливо поглянув на гостя.
— Ви прийшли побачити мою дружину. Це я знаю.
Пуаро відповів:
— Леді Діттишем не відмовила мені в люб'язності?
— Так.
Настала мовчанка. Пуаро запитав навмання:
— Я сподіваюсь, ви нічого не маєте проти, лорде Діттишем?
Несподівана усмішка раптом змінила ніжне і мрійливе обличчя.
— Заперечення чоловіків, пане Пуаро, сьогодні всерйоз ніхто не сприймає.
— Отже, у вас є заперечення.
— Ні. Цього я не можу сказати. Проте мушу зізнатися, я дещо боюся ефекту, який викличе в моєї дружини ця зустріч. Кажу вам цілком відверто: чимало років тому, коли моя дружина була ще дуже молода, їй довелося зазнати досить тяжкого випробування. Звичайно, вона прийшла в себе після того удару. Я навіть згоден вважати, що вона забула про нього. А тепер приходите ви, і, безперечно, ваші запитання викличуть старі спогади…
— Це справді гідне співчуття, — ввічливо сказав Пуаро.
— Я не відаю, який буде результат.
— Можу запевнити, лорде Діттишем, що я буду виключно стриманим і зроблю все можливе, щоб не нервувати леді Діттишем. Безперечно, у неї ніжний і нервовий темперамент.
Співбесідник несподівано розсміявся.
— У Ельзи? Ельза здорова й міцна, мов коняка.
— Тоді… — Пуаро дипломатично примовк.
— Моя дружина спроможна витримати будь-яке потрясіння і в будь-якій кількості. Чи знаєте ви, чому вона погодилася зустрітися з вами?
Пуаро відповів коротко:
— З цікавості?
Щось подібне до поваги прослизнуло в очах співрозмовника.
— Отже, ви зрозуміли.
— Це неминуче. Жінки завжди готові зустрітися з детективом, чоловіки посилають його до біса.
— Є й жінки, які також могли б послати його до біса.
— Після того, як побачать його. Але не до того.
— Можливо… — Лорд Діттишем помовчав. — Що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П'ятеро поросят», після закриття браузера.