Читати книгу - "Тиша"

— У нас нічого не вийде, — сказала вона, — скоро я захочу дітей, і собаку, суку, і вогонь у каміні, і коли-небудь мені знадобиться, аби хтось підійшов до мене й вимкнув слуховий апарат і сказав, що краще я все одно вже не чутиму.

Він встав і одягнувся. Вона провела його до дверей, вона рухалася невимушено, коли була гола і коли була одягнена, і взагалі — все життя.

— Якщо вже ти в щось віриш, чи не міг би ти помолитися, щоб нам допомогли?

— Не можна ні про що просити, — пояснив він. — В усякому разі, просити, щоб дали інші ноти. Тільки про те, щоб зіграти якнайкраще ті, що в тебе є.

Це була гідна прощальна репліка, що супроводжувала ефектний вихід зі сцени, і зі сльозами на очах він подався в ніч — усе це нагадувало арію зі сцени прощання Вотана з Брунґільдою. Потім настав другий день, і він виявив, що, одного разу виникнувши, любов не тане зі сходом сонця й падінням завіси, ні, вона триває. Тепер уже минуло двадцять років, і деяким чином радість від того, що існує Соня, і смуток від того, що далі між ними нічого не може бути, не ослабли.

Він поклав руки на карту міста, що лежала перед ним.

— Я завжди щось шукав, — сказав він.

— У неї це є?

Він похитав головою.

— Їй дев’ять років. Але вона щось знає. Про те, де це можна знайти.

Вона більше ні про що не запитувала. Підсунула до себе один з телефонів, дала йому навушники, щоб він міг слухати разом з нею. Дістала із шухляди купку зелених книжок.

— Довідники Мострупа, нам потрібен Копенгагенський амт.

Вона гортала довідник і записувала, говорячи по телефону. Всередині кола на плані виявилися два інтернати.

— Ми не можемо прямо подзвонити туди — це приватна інформація. З нами навіть не розмовлятимуть. Нам треба діяти через Управління із соціальних питань і охорони здоров’я. Є у нас якась легенда?

Він прислухався: якщо потрібно збрехати, то натхнення з’являється звідти ж, звідки й ідеї для виступу на манежі — із зовнішнього космосу.

— Ми — після вистави — знайшли маленьку сумочку. З парчі. З пір’їнками. Маленькі дівчатка обожнюють такі сумочки. Вистава була благодійна. Для інтернатів. На сумочці написано «Клара-Марія». Ми хотіли б повернути її власниці. Хотілося б дізнатися, де вона живе.

Вона набрала номер. Пані на тому кінці дроту була доброзичлива. Каспер чув її співчуття — до дітей і дорослих. Уже вкотре він відчув сильне бажання опинитися в світі, де значно більше керівних посад обіймали б жінки. День був спекотний, у жінки, з якою розмовляла Соня, було відчинене вікно.

— Дуже шкода, — сказала вона. — Усього сорок сім дітей. І серед них немає Клари-Марії. А може, вона живе в прийомній сім’ї?

На Сониному аркуші Каспер написав «завідувачка їдальні».

— Там має бути завідувачка їдальні.

— Тоді це може бути щось подібне до сімейного інтернату. Зараз я дам вам телефони організацій, які працюють з прийомними сім’ями.

Каспер упізнав звук відчиненого вікна на тому кінці дроту. Це був звук Ґлострупа. Він підвівся і заглянув через Сонине плече. Управління із соціальних питань і охорони здоров’я містилося в будинку адміністрації амта в Ґлострупі.

— Десять номерів! — вигукнула Соня.

— Чотирнадцять тисяч дітей живуть у різних закладах. А ще я дам вам повний список усіх шкіл-інтернатів, адже вони в підпорядкуванні різних муніципалітетів, і їх важко знайти.

Протягом чверті години Соня гортала довідники, телефонувала, записувала. Каспер завмер. Нарешті вона повісила слухавку. Відсунула телефони.

— Вісімсот дітей. Що живуть у двох інтернатах, вісімнадцяти прийомних сім’ях, трьох школах-інтернатах і дитячій лікарні. І ніде немає Клари-Марії.

— А може, це якийсь невідомий нам тип установи? І вона значиться в якійсь іншій рубриці?

Вона зателефонувала до адміністрації амта. Поговорила з жінкою. Повісила слухавку.

— Усі приватні установи отримують дотацію від амта або, в усякому разі, перебувають під наглядом амта. Тому в амті є їхній список. Єдиним винятком є установи, які — особливо після 11 вересня — вважаються можливою мішенню для терористів. Інформація про їхні телефони й адреси — тільки в поліції. Але вона вважає, що в нашому районі таких немає.

Каспер підвівся. Вони зробили все, що могли. Потім він знову сів.

— Спробуй зателефонувати до поліції.

Соня зателефонувала, це був номер поліцейської префектури. Її тричі перемикали і нарешті з’єднали з жінкою її ж віку. У голосі жінки була якась таємниця, втім, у кого її немає? Вона шкодує, у вказаному районі подібних установ поліцією не зареєстровано. У неї теж було відчинене вікно. Вона повісила слухавку.

Соня провела його до дверей, кабінет її був такий великий, що шлях цей перетворювався на пішу прогулянку. Вона віддала йому його пошту, один з листів був у конверті з прозорим віконцем. Він розкрив його з деякою огидою — підсвідоме має звичай приходити до нас поштою, і часто в конверті з віконцем. Лист виявився від Максиміліана, це був аркуш формату А4 з ім’ям якоїсь жінки та якоюсь адресою. Спочатку Каспер, нічого не розуміючи, повертів у руках конверт. На конверті був штамп Головпоштамту на вулиці Бернторфґаде і дата відправлення. Потім він збагнув. Максиміліану вдалося отримати інформацію з Центрального реєстру транспортних засобів. Він начепив окуляри: виписка була з бази даних однієї з великих страхових компаній, тепер вона теж мала доступ до Центрального реєстру, а також до бази даних Податкового управління. Після зняття обмежень на використання всіх великих реєстрів у данській національній самосвідомості виникла якась велика інтимність — ще трохи, і всі ми знатимемо все один про одного.

Максиміліану, мабуть, довелося з’їздити на Головпоштамт, щоб Каспер якнайшвидше отримав листа. Він прочитав ім’я.

— Андреа Фінк, — сказав він. — Нам це ім’я щось говорить?

Сонине обличчя збайдужіло.

— Це ім’я тієї жінки, — відказала вона. — З поліції. Ми щойно з нею розмовляли.

Він відійшов назад до столу, сів, надів навушники.

— Наша нова легенда, — мовив він. — Ми одружені. Світ не довіряє самотнім.

Соня набрала номер.

— Це знову я. Мій чоловік теж тут зі мною біля телефону. Клару-Марію ми ніде не знайшли.

— І чого ви бажаєте від мене у зв’язку з цим?

Таємниця її була трагічна, в до-мінорі, що ніяк не було пов’язано з дітьми, дітей у неї