Читати книгу - "Вогняний бог Марранів"

— Як ти смієш, дівчисько, так неґречно розмовляти з володарем цієї країни? Хай тобі буде відомо, що перед тобою його лисичність Тонконюх XVI, король лисячого царства!

— Ах, я перепрошую, ваша лисичність, — з усмішкою звернулась Енні до короля. — Я з чужої країни і гадки не мала про ваш високий сан!

Король Тонконюх XVI милостиво прийняв вибачення Енні й пояснив, як його спіткало лихо.

Захопившись гонитвою за прудким зайцем, він не помітив пастки, що її колись давно поставив тут мисливець із сусідньої країни Жуванів. Сталева платівка прищемила йому лапу.

Сталося це тиждень тому, і за той час ніхто з людей не з'являвся на галявині. І якби не її лисичність королева Прудконога і придворні кавалери й дами, які розшукали полоненого короля, він загинув би від голоду й спраги.

Тонконюх сказав, що він уже серйозно роздумував над тим, щоб відгризти лапу і таким чином звільнитися з полону. Але такий вчинок рівноцінний зреченню престолу. За законами лисячої країни в ній не міг царювати каліка. Дівчинка з чужої країни прийшла вчасно: вона врятує Тон-конюхові більше аніж життя, вона збереже йому королівську владу.

Вислухавши схвильовану промову короля, Енні заходилася звільняти його, та, на жаль, її сили було замало, щоб розсунути калкан і звільнити лапу. Дівчинка рішуче попрямувала до Тіма, але тут лисиці так відчайдушно завили, що вона мимоволі зупинилась.

«Яка ж я безпорадна, — з прикрістю подумала вона. Еллі на моєму місці, напевне, знайшла б вихід із становища». Енні озирнулась довкола і побачила неподалік міцну гілляку, зламану з дерева буревієм.

— Ага, ось саме те, що мені потрібно! радо вигукнула вона.

Прилаштувавши гілляку, як важіль, поміж зубцями пастки, Енні натисла щосили, зубці розсунулись, і зраділий король висмикнув лапу. Голосний хор лисячих голосів проспівав хвалу визволительці.

Тонконюхова лапа була в поганому стані: рана кровоточила і запалилась, треба було негайно її лікувати. Енні ледве підняла лиса й понесла до свого табору. Лисячий почет поштиво рушив за нею.

Загледівши зграю лисиць, Артошко, що визирав з торби, так оглушливо загавкав, що навіть Тім прокинувся. Він був дуже здивований, побачивши Енні в такій незвичайній компанії. Вислухавши її розповідь хлопчик схвалив дії своєї винахідливої подруги.

Енні дістала з рюкзака аптечку, змастила рану йодом і забинтувала. Королю відразу полегшало, проте ходити він усе одно не міг.

— Куди накажете доставити вашу лисичність? — ввічливо запитала дівчинка.

— До мого палацу, в Лисоград, — кволим голосом відказав царствений лис.

Коли Енні й Тім прилаштували лисячого короля на спину Цезареві, Артошко висунув голову із схованки і обурено дзявкнув. Але, одержавши від Тіма болючого щигля по носі, пес затямив, що не завжди доречно голосно проявляти свої почуття.

Сховавшись у торбу, він тихенько бурчав:

— І чого б то так носитися з тим задавакою? Хай би він був хтозна який король, обов'язок будь-якої порядної собаки гнати його, не шкодуючи сил…

Мули неквапливо рушили, а свита короля побігла слідом. Королеву люб'язний Тім влаштував на спині Ганнібала.

Тонконюх XVI показував Енні дорогу поміж густої мережі стежок, які перетинали ліс. Дівчинка й король розбалакались.

— Скажіть, ваша лисичність, скільки ви маєте підданих? — запитала Енні.

— О, їх багато тисяч. Востаннє їх перелічували років п'ять тому, й зараз я не назву точну кіль кість мешканців лисячого царства.

— А як же ви харчуєтесь? здивувалась Енні. — Адже скільки треба зайців та кроликів, щоб прогодувати таку силу силенну їдців!

— Про те подбала природа, — пояснив лисячий король. — Ми вирощуємо кролячі дерева, на яких ростуть плоди, завбільшки як дорослий кролик. На вигляд і смак вони анітрохи не поступаються кролячому м'ясу…

«Як багато чудес у Чарівній країні, — мимоволі подумала Енні. Навіть Еллі нічого не чула про гігантських орлів, про лисяче королівство і кролячі дерева, хоч і була тут аж три чі…»

А навіщо ж ви вирушили на полювання, якщо у вашій країні ростуть такі незвичайні дерева? — поцікавилась дівчинка.

— Їхні плоди смачні, — відповів Тонконюх, — але ми залишаємо їх простолюддю. Харчуватися тією ж їжею, що й землероби, поденники, пхе!.. — гидливо скривився король. — А яка насолода наздогнати зайця й увігнати зуби в його живе м'ясо! — Очі Тонконюх а кровожерливо заблищали. — Недарма в нас дозволяється полювати тільки королівській сім'ї і принцам. А якщо на це насмілиться хтось із простаків, його чекає смертна кара.

Енні пошкодувала, що врятувала короля з пастки. «А проте, — подумала вона, — якби він і загинув його країною почав би правити нащадок. І порядки у лисячому царстві лишилися б такі самі».

Король відволік думки Енні, запитавши:

— Що воно за тварини, на яких ми їдемо? Де я тільки не побував у нашій країні, але таких ніде не бачив.

— Ви не побачите таких і за горами, відповіла Енні.

Вона спробувала пояснити його лисичності, як діють механічні мули, але оскільки й сама мало в цьому тямила, то з пояснення нічого не вийшло. Король засвоїв лише одне: тварини, що звуться мулами, харчуються сонячним промінням. Це його анітрохи не здивувало.

— Кожному своє, — вирішив він. — Наші простолюдини харчуються плодами кролячого дерева, вельможі — живими кроликами і зайцями, ваші мули — сонячним промінням Але зайчати на — найкраща від усього!

КОШТОВНИЙ ТАЛІСМАН

Врешті забовваніли невисокі пагорби, поміж яких розташувався Лисоград; вони йшли двома рядами вздовж широкої вулиці. Неважко було здогадатися, що вони штучні, але хто їх насипав, — чи лисиці за давніх часів, чи хтось інший, — цього Тонконюх XVI пояснити не міг.

У кожному пагорбі чорніли численні отвори — входи до лисячих нір. Біля підніжжя пагорбів гралися руді й чорно-бурі лисенята.

Король Тонконюх пояснив Енні:

— Наш народ поділяється на два племені: рудих і чорно-бурих, королева руда.

Енні не надто уважно слухала короля: її й Тіма набагато більше цікавили картини життя лисячого народу. Справді, в Лисограді було на що подивитись.

Поза пагорбами йшла плантація, де росли ті самі дерева, про які раніше говорив Тонконюх. З їх гілок звисали великі видовжені плоди у шкірястій оболонці. Час від часу якийсь із плодів, мабуть, достиглий, зривався й падав на землю. Від удару оболонка репалась, і крізь щілину прозирала апетитна рожева м'якоть.

До такого плода підходила на