read-books.club » Фантастика » Автостопом — по Галактиці 📚 - Українською

Читати книгу - "Автостопом — по Галактиці"

598
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Автостопом — по Галактиці" автора Дуглас Адамс. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 134
Перейти на сторінку:
кінець.

— Щоб тобі заціпило! — вигукнув Форд.

— То кінець нам чи ні?

— Авжеж кінець.

— ІДИ КРІЗЬ ДОЩ… — співав Едді.

І раптом Артура осяйнула ідея. Він підвівся.

— А чому б не запустити цей ваш Двигун Непередбаченості? — вигукнув і він. — Давайте спробуємо.

— Ти збожеволів? — сказав Зафод. — Без попередніх розрахунків може скоїтись бозна-що…

— Однаково краще, ніж помирати.

— НЕХАЙ РОЗБИТО ТВОЇ МРІЇ, — виспівував Едді.

Артур подерся по панелях пульта до самої стелі.

— ТА ТИ ІДИ З НАДІЄЮ У СЕРЦІ.

— Чому Артур не може ввімкнути Двигун? — вигукнула Тріліан.

— АДЖЕ ТИ НЕ ОДИН… П’ять секунд до зіткнення. Дуже був радий спілкуватися з такими цікавими людьми. Хай благословить вас Господь… АДЖЕ ТИ НЕ ОДИН…

— Слухайте-но, — заволала Тріліан. — Чому Артур не може…

Все потонуло у спалаху світла.

РОЗДІЛ 18

Космічний корабель «Золоте Серце» летів далі. Ніщо не змінилося, крім інтер’єра. Внутрішні приміщення якимось незбагненним чином розширились, стіни вифарбувались у пастельні барви зеленого й блакитного тону. Кручені сходи посеред рубки, що вели в нікуди, потонули у буянні дивовижних жовтих рослин і папоротей. Центральний термінал комп’ютера прилаштувався на громіздкому моноліті сонячного годинника. Хитромудре розміщені світильники й ціла система дзеркал створювали ілюзію довгої оранжереї з рядами ретельно підстрижених кущів. По периметру колишньої рубки стояли мармурові столики на витких ніжках. При уважному погляді на гладкій поверхні мармуру можна було розпізнати обриси циферблатів і важелів перемикачів. Від дотику вони одразу ставали відчутними. У залі можна було знайти місце, звідки в системі дзеркал відбивались усі необхідні дані. Яким чином досягалось це відображення, лишилось таємницею. Словом, приміщення стало на диво гарним.

— Що тут з біса коїться? — озвався Зафод Бібльброкс, сидячи в лозовому кріслі.

— Я вважаю, — Артур сидів біля басейну з золотими рибками, — що в усьому винен рубильник, який запускає Двигун… — Він указав рукою туди, де мав бути рубильник.

На його місці висів глек з квітами.

— Де ми є? — запитав Форд з верхньої сходинки кручених сходів.

У руці він тримав запітнілий келих із пангалактичним полоскальним полиском.

— Думаю, там, де й були, — сказала Тріліан.

У дзеркалах відбився Сумний пейзаж Магратеї, що повільно пропливала внизу.

Зафод скочив на рівні ноги. Зображення в дзеркалах змінилось.

— Схоже, що одна з них перетворилась на глек з петуніями, а друга — на дуже здивованого кашалота.

— Коефіцієнт неймовірності, — втрутився Едді, який анітрохи не змінився, — одна восьмимільйонна семисотшістдесятисемитисячна сто двадцяти восьма.

Зафод зиркнув на Артура.

— От бачиш, що ти накоїв, землянине!

— Але ж я тільки… — промимрив Артур.

— Чудово придумано, хлопче! Врубити Двигун Непередбаченості на секунду без попереднього вмикання захисного поля. Ти навіть не уявляєш, що ти зробив! Ти ж урятував нам життя.

— О, — видихнув Артур полегшено, — це дрібниці…

— Ти так вважаєш? — запитав Зафод. — Тоді забудьмо про це. Комп’ютере, йдемо на посадку.

— Але ж…

— Я сказав, забудьмо про це.

Але ми мало не забули про ще одне дивовижне явище, яке виникло на висоті кількох миль над поверхнею планети Магратея. Всупереч теорії ймовірностей там, у повітрі, матеріалізувався кашалот.

Але повітря — не найкраще середовище для існування кашалотів. Тому в бідолашного створіння було зовсім мало часу для ідентифікації себе як кашалота.

Нижче ми наводимо повний запис його думок від моменту створення до моменту смерті.

«Ох..! Що діється? — подумав кашалот. — Е, перепрошую, хто я? Привіт! Чому я тут? Чому живу на світі? Що таке «хто я»? Спокійно. Головне — не хвилюватись..! Ох, яке дивовижне відчуття, що б це могло бути? Нібито щось смокче, коле в моєму… моєму… Так, настав час дати речам імена. Якщо я хочу досягти якихось успіхів у тому, що я назву життям, то треба те, в якому смокче й коле, назвати шлунком.

Добре. Уууууух, смокче дедалі дужче. Гей, а що це таке свистить, гуде біля… назвемо це-головою. Нехай це буде… вітер. Непогана назва. Це стає… добре, облишимо на потім. Я назву це, коли виникне потреба. Мабуть, це щось дуже важливе, коли його так багато. Егей. А це що за штука? Це… назвемо його хвостом — так хвостом. Ух! Чудово в мене виходить розмахувати хвостом із боку в бік. Оце-то так! Потрібна річ! Лише для чого? Та добре, дізнаюся потім. То що ж, вийшла в мене адекватна картина світу?

Ні.

Та й годі. Мені ще багато… доведеться пізнати. У мене аж у голові наморочиться від передчуття.

Може, це — вітер?

Його стало набагато більше, чи не так?

Чудово. Егей, а що це за штука, яка наближається до мене так швидко? Дуже-дуже швидко. Велика, плоска й кругла… Їй потрібно дати велике гучне ім’я, наприклад…. O-ля… мля… земля. Вірно! Прекрасне ім’я-земля!

Цікаво, чи заприязнимося ми з нею?»

Геп! І запала тиша.

Єдиною думкою, яку нам вдалося записати від горщика з петуніями перед падінням, було: «О, ні, тільки не це!» Дехто вважає, що якби ми знали, про що думають горщики з петуніями, то набагато краще пізнали б світ.

РОЗДІЛ 19

— Робота з собою захопимо? — запитав Форд, озираючись на Марвіна з неприхованою неприязню.

Марвін стояв, втягнувши голову в плечі, під карликовою пальмою.

Зафод відірвався від дзеркального екрана, на якому виднілася панорама місцевості, на якій приземлилося «Золоте Серце».

— Кого? Цього параноїдального андроїда? Звичайно, захопимо.

— Цікаво, чим може допомогти робот з маніакально-депресивним психозом?

— Мені б ваші турботи, — заговорив Марвін таким тоном, ніби служив заупокійну, — що б робили ви на моєму місці? Можете не відповідати. Я в п’ятдесят тисяч разів розумніший за вас усіх разом узятих, але навіть я не в змозі відповісти на це запитання. Коли я намагаюсь опуститись до вашого рівня, у мене тріщить голова.

— Мої білі миші повтікали! — закричала Тріліан, вбігаючи до рубки.

Зафод не зміг надати хоч одному своєму обличчю виразу глибокої скорботи і тому сказав;

— Та пішли вони…

Тріліан блимнула на нього сердито й зникла.

Її зауваженню слід було б приділити більше уваги. Адже, як свідчила громадська думка, люди посідали на Землі серед розумних форм життя лише третє місце. А зовсім не друге, як може видатися недосвідченому спостерігачеві.

— Добрий день, хлоп’ята.

Голос був наче знайомий, але щось у ньому змінилося. Тепер він нагадував жіночий. Голос сповістив, що вони перебувають у шлюзовій камері, через яку можна потрапити на поверхню планети. Члени екіпажу спантеличено перезирнулись- це наш колишній Едді, — пояснив Зафод, — я покопирсався і знайшов перемикач особистості. Може, так буде краще.

— Сьогодні — ваш перший день на

1 ... 22 23 24 ... 134
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Автостопом — по Галактиці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Автостопом — по Галактиці"