Читати книгу - "Сповідь"

щоб найнятися до якого-небудь майстра, та й майстрів у Турині було небагато. Чекаючи на кращі часи, я почав ходити по крамницях і, сподіваючись спокусити людей дешевизною, пропонував свої послуги на той випадок, якщо комусь знадобиться вигравіювати вензель або герб на посуді. Ця затія виявилася не надто вдалою. Мене майже звідусіль випроваджували, а якщо і знаходилася робота, то така нікчемна, що я ледве міг заробити собі на кілька обідів.

Та одного разу, проходячи рано-вранці по Контра-Нова, я побачив у вікні молоду крамарку з таким привітним і привабливим обличчям, що, незважаючи на свою несміливість з жінками, я без вагань увійшов і запропонував свій скромний талант до її послуг. Вона мене не прогнала, а посадовила і вислухала мою невигадливу історію, пожаліла, порадила не журитися і сказала, що добрі християни не залишать мене. Потім, пославши до сусіднього чеканника по інструменти, які, за моїми словами, мені були потрібні, вона пішла на кухню і сама принесла мені сніданок. Такий початок видався мені доброю ознакою, і продовження це підтвердило. Вона, мабуть, залишилася задоволена моєю роботою і ще більше – моїм просторікуванням, коли я розговорився, відчувши себе трохи впевненіше. Вона була така блискуча й гарно вбрана, що спершу я дуже ніяковів, незважаючи на її привітний вигляд. Але її гостинний прийом, доброта, співчутливий тон, м’які і ласкаві манери змусили мене незабаром почуватися невимушено. Я помітив свій успіх, і це допомогло мені досягти ще більшого успіху. Але хоч вона й була італійкою, до того ж гарною і трохи кокетливою, вона притому була така скромна, а я такий несміливий, що важко було сподіватися на швидку вдалу розв’язку. До того ж нам і не лишили часу довести до кінця нашу пригоду. Але це надає тим більшої краси спогадам про короткі миті, які я провів біля неї, і смію стверджувати, що пережив при зустрічах з нею найсолодші і найчистіші втіхи кохання.

Це була надзвичайно пікантна брюнетка, а природна доброта надавала зворушливого виразу її гарненькому жвавому личку. Звали її пані Базиль. Її чоловік, набагато старший за неї і досить ревнивий, на час своїх від’їздів залишав її під охороною прикажчика, надто похмурого, щоб здаватися привабливим. Цей прикажчик мав і власні наміри щодо неї, але виявляв їх, лише коли був не в доброму настрої. Мене він дуже не злюбив, хоча мені подобалося слухати його гру на флейті, на якій він грав досить добре. Цей новий Егіст бурчав щоразу, коли бачив, що я входжу до його пані. Він ставився до мене спогорда, а пані Базиль віддячувала йому тим самим. Здавалося навіть, що їй подобалося мучити його, пестячи мене в його присутності, і цей вид помсти, хоча й дуже мені подобався, сподобався б мені ще більше, коли б відбувався наодинці. Але до цього вона свою помсту не доводила чи принаймні видозмінювала її. Чи то я здавався їй надто юним, чи то вона не вміла зробити перший крок, чи то серйозно хотіла бути розважливою, але віч-на-віч зі мною вона поводилася стримано.

Це мене не відштовхувало, але бентежило, а чому – я не знав. Хоча я не відчував щодо неї тієї справжньої і ніжної поваги, яку почував до пані де Варенс, я більше ніяковів і не міг поводитися з нею так само вільно. Я розгублювався, тремтів, не наважувався поглянути на неї, не наважувався дихати поряд з нею, і при цьому більше, ніж смерті, боявся розлучитися з нею. Я жадібно пожирав очима все, що вдавалося розгледіти непомітно: квіти на платті, кінчик гарненької ніжки, пружну білу руку від рукавички до краю рукавчика, шкіру, що виднілася іноді між викотом плаття і шийною хусточкою. Одне враження посилювало інше. Милуючись тим, що дозволялося бачити, і навіть дечим більшим, я відчував, як у мене темніло в очах, стискало груди, дихання утруднювалось, я вже заледве давав раду з ним і лише намагався зітхати безшумно, що було непростою справою в тій цілковитій тиші, в якій ми нерідко перебували. На щастя, пані Базиль, зайнята своєю роботою, не помічала, як мені здавалося, моїх зітхань. Та часом я помічав, що її хусточка, мабуть, із симпатії, починала поривчасто тремтіти на грудях. Це небезпечне видовище остаточно губило мене, і коли я вже бував готовий поступитися своєму пориву, вона раптом зверталася до мене з якими-небудь спокійними словами, що миттєво змушувало мене схаменутися.

Кілька разів мені довелося побачити її так одну, але жодне слово, жоден жест, навіть жоден надто виразний погляд не виявив між нами ані найменшого розуміння. Таке становище, дуже болісне для мене, проте, давало мені чудові хвилини, і в простоті свого серця я ледве міг збагнути, чому ж я так мучився. Мабуть, ці короткі побачення віч-на-віч подобалися і їй; принаймні вона часто давала до них привід, цілком безпричинно з її боку, судячи з того, як вона тримала себе на них і змушувала мене тримати себе.

Одного разу, коли вона, втомившись від дурних мудрувань прикажчика, піднялася до своєї кімнати, я був у задній частині крамниці, все чув, поквапився закінчити свою роботу й пішов за нею. Двері до її кімнати залишалися прочиненими, і я увійшов непоміченим. Вона вишивала біля вікна, сидячи спиною до дверей, і не могла ні бачити, як я увійшов, ані чути мене через шум возів, що долинав з вулиці. Одягалася вона завжди красиво, але того дня її вбрання було майже кокетливим. Вона сиділа в граційній позі, її трохи схилена голівка давала змогу бачити білу шию, квіти прикрашали вишукано підібране волосся. Вся її фігура дихала чарівністю, я мав час розгледіти її, і розум мій потьмарився. Я кинувся навколішки біля входу до її кімнати і пристрасно простягнув до неї руки, цілком певний, що вона не могла мене чути і бачити, але мене видало люстро, що стояло на каміні. Не знаю, як подіяв на неї мій порив. Вона не поглянула на мене, не заговорила зі мною, лише порухом пальця, злегка повернувши голову, вказала мені на циновку біля своїх ніг. Я здригнувся, скрикнув і в одну мить кинувся на вказане мені місце. Читач ледве повірить, що в такому стані я не наважився нічого більше зробити: не сказав їй ні слова, не підвів на неї очей, не доторкнувся навіть до її колін. Я був німий і нерухомий, але, звичайно ж, не залишався спокійний. Мене переповнювали хвилювання, радість, вдячність і неясні палкі бажання, стримувані через страх розсердити її