Читати книгу - "2001: Космічна одіссея"

ігри на логіку, наприклад шахи, шашки чи поліміно. Якби Еал грав на повну силу, він вигравав би всі партії, але це негативно відобразилося б на настрої людей. Отож його було запрограмовано вигравати лише половину від усіх партій, а його партнери по іграх удавали, ніби не знають цього.

Останні години свого дня Боумен присвячував прибиранню й різним несподіваним роботам у кораблі. Це тривало до 20:00, а тоді він знову вечеряв із Пулом. Потім наставала година, протягом якої Боумен міг здійснити особистий дзвінок на Землю.

Як і всі його колеги-астронавти, Боумен не був одружений, бо несправедливо ж відправляти сімейного чоловіка в такі тривалі місії. Хоч деякі панянки обіцяли чекати, поки експедиція завершиться, ніхто не йняв тому віри. Спершу Пул і Боумен раз на тиждень мали справді особисті телефонні дзвінки, але усвідомлення того, скільки вух слухає їхні розмови на Землі, незабаром поклали край довірливим розмовам. І хоч подорож тільки почалася, теплота й щирість у їхньому спілкуванні з дівчатами, що залишилися на Землі, почали потроху зникати. Вони очікували на це, що вдієш — такий ґандж астронавтського життя, який, напевно, дістався їм у спадок від моряків.

Також правдою було й те, що моряки в розлуці зі своїми жінками все-таки могли дістати розраду в інших портах. На жаль, за орбітою Землі немає тропічних островів із прекрасними й мовчазними дівами. Космічні медики взялися розв’язувати цю проблему зі звичним ентузіазмом, як наслідок, фармакопея судна могла запропонувати астронавтам цілком адекватні, хай і навряд чи вишукані замінники жіночого товариства.

Перед тим, як вийти з ефіру, Боумен востаннє доповідав і перевіряв, чи Еал передав усі показники за день на Землю. Потім, якщо був у гуморі, він кілька годин читав або дивився кіно, а опівночі засинав зазвичай без допомоги електростимулятора.

Денний розпорядок Пула віддзеркалював розпорядок Боумена; чоловіки спілкувалися, при цьому не заважаючи один одному. Вони були надто зайняті для чвар, свою роль у збереженні доброзичливої атмосфери на судні також відігравали їхні природний розум і гарне виховання. Таким чином, подорож звелася до комфортної рутини без жодних подій, а час вимірювався тільки зміною цифр на годиннику.

Маленька команда «Діскавері» плекала надію, що нічого не порушить цього миру й спокою за тижні й місяці, які чекали попереду.

Розділ 18

Крізь пояс астероїдів

Тиждень за тижнем, немов трамвай за наміченим маршрутом, «Діскавері» промчав повз орбіту Марса й узяв курс на Юпітер. На відміну від усіх суден, що борознять небо й моря Землі, він навіть на мить не потребував людського контролю. Курс корабля задано законом гравітації, попереду жодних незвіданих берегів чи небезпечних рифів, де «Діскавері» міг би б сісти на мілину. На всьому шляху від Землі до Сатурна не було навіть найменшої можливості зіткнутися з іншим космічним кораблем, принаймні зробленим людськими руками.

Утім, космос, куди зараз прямував «Діскавері», годі назвати порожнім. Попереду чекала ділянка з мільйоном астероїдів, причому на сьогодні астрономам відомі лише менше від десяти тисяч із них. Тільки чотири з цих десяти тисяч мають діаметр понад сотню миль, а інші являють собою просто гігантські каменюки, що безцільно курсують у космосі.

З астероїдами нічого не вдієш, хоч навіть найменший із них може повністю зруйнувати корабель, якщо вріжеться в нього зі швидкістю десять тисяч миль на годину, але шансів, що це станеться, доволі мало. За весь шлях лиш один астероїд міг опинитися в радіусі мільйона миль від «Діскавері», але ймовірність того, що він опиниться в тому самому місці в той-таки час, була занадто мізерною, тож команда про це не турбувалася.

На вісімдесят шостий день Боумен і Пул найближче з усіх людей підлетіли до астероїда. Він не мав імені, а лише мав номер — 7794. Це був камінь діаметром сорок п’ять метрів, який Місячна обсерваторія помітила 1997 року, й усі, окрім терплячих комп’ютерів Бюро малих планет, одразу ж забули про його існування.

Коли Боумен заступив на вахту, Еал одразу ж нагадав йому про майбутню зустріч, неначе астронавт міг забути єдину заплановану подію всього рейсу. Шлях астероїда серед зірок і його координати в мить найбільшого зближення вже з’явилися на екрані комп’ютера. Там також було зазначено, що треба зробити чи принаймні спробувати. Коли 7794 промайне повз них на відстані дев’ятисот миль зі швидкістю вісімдесят тисяч миль на годину, команда «Діскавері» не сидітиме згорнувши руки.

Боумен попрохав Еала вивести на екран телескоп і почав углядатися в усіяне іскрами зоряне небо. Нічого тут не нагадувало астероїд, усі зображення внаслідок збільшення перетворювалися на гігантські цятки світла.

— Покажи візир, — попрохав Боумен.

Тієї самої миті на екрані з’явилися чотири вузенькі лінії, що замикали маленьку непомітну зірку. Боумен довго дивився на цю цятку, гадаючи, чи Еал часом не помилився. Але згодом він помітив, що цятка повільно рухається відносно непорушних зірок. Хоч астероїд іще за мільйони миль від корабля, за космічними масштабами це дуже близька відстань.

Коли через шість годин Пул приєднався до Боумена за контрольною панеллю, 7794 став у сотні разів яскравішим і, порівняно зі своїм оточенням, рухався так швидко, що сумнівів більше не могло бути. До того ж із цятки світла він перетворився на добре видимий диск.

Боумен і Пул споглядали цей камінь у небі з почуттями моряків, які після тривалого плавання вперше побачили берег, на який не могли зійти. Хоч вони прекрасно розуміли, що 7794 — мертвий камінь, знання жодним чином не впливало на їхні почуття, адже це єдина «земля», яку вони зустрінуть до Юпітера. А до тієї планети залишалося ще двісті мільйонів миль.

У потужний телескоп вони розгледіли, що астероїд має неправильну форму й летить, повільно обертаючись. Інколи він нагадував сплющену кулю, подекуди криву цеглину, швидкість його обертання становила лише трохи більше від двох хвилин. Поверхнею астероїда строкато розбігалися світло і тінь, і він часто спалахував на Сонці в місцях виходу кристалічних порід.

7794 проходив повз «Діскавері» зі швидкістю майже тридцять миль на секунду, тому астронавти мали лише кілька хвилин, щоб гарячково дослідити його зблизька. Автоматичні камери зробили десятки фотографій, навігаційні радари посилали сигнали, що відбивалися від поверхні астероїда й записувалися. Саме наставала мить для єдиної спроби відрядити ударний зонд.

На зонді не було жодних приладів, жоден прилад не вцілів би під час зіткнення на такій космічній швидкості. Зонд являв собою примітивний маленький металевий гарпун, який випускали з «Діскавері» в напрямку, де він мав би перетнутися з астероїдом.

До запуску гарпуна