read-books.club » Сучасна проза » Розмальована вуаль 📚 - Українською

Читати книгу - "Розмальована вуаль"

221
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Розмальована вуаль" автора Сомерсет Вільям Моем. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 57
Перейти на сторінку:
class="p">35

Вперше залишившись наодинці з Воддінгтоном, вона звернула розмову на Чарлі. Воддінгтон згадував його того вечора, коли вони прибули. Кітті вдала, ніби він просто знайомий її чоловіка.

– Він мені ніколи особливо не подобався, – сказав Воддінгтон. – Я завжди вважав його занудою.

– Напевно, вам дуже важко догодити, – відповіла Кітті легким, жартівливим тоном, який їй так легко вдавався. – Здається, він чи не найпопулярніша людина в Гонконзі.

– Я знаю. В цьому він мастак. Він підніс популярність до рівня мистецтва. Має талант кого завгодно переконати, що той для нього – найбажаніша людина. Він завжди готовий зробити послугу, якщо його самого це не обтяжить, і, навіть, якщо йому не вдається виконати обіцяне, він уміє створити враження, ніби досягнути цього нікому не було б під силу.

– Безсумнівно, це приваблива риса.

– Самий лише шарм із часом набиває оскомину, як на мене. Куди приємніше мати справу з чоловіком, хай не таким харизматичним, але трохи щирішим. Я знав Чарлі Таунсенда багато років і раз чи двічі заставав його без маски – бачте, переді мною можна було не критися, я для нього просто якийсь підлеглий з митниці, – і я впевнений, що глибоко в душі йому плювати на всіх, крім себе.

Кітті, що в невимушеній позі сиділа у кріслі, дивилася на нього усміхненими очима й крутила на пальці обручку.

– Ще б пак, він піде вгору. Він знає, як до кого підступитися. Я не маю жодного сумніву, що мені ще доведеться звертатися до нього «ваша ясновельможносте» й підводитися, коли він заходитиме в кімнату.

– Більшість людей вважає, що він заслуговує на підвищення. Кажуть, що він має великі здібності.

– Здібності? Нісенітниця! Він людина дуже недалекого розуму. Тільки вдає, що легко, невимушено й блискуче справляється зі своєю роботою. Де там. Він працьовитий, як той євразійський чиновник.

– Тоді чому його вважають таким обдарованим?

– У світі багато бовдурів, і, коли людина на досить високій посаді не зазнається, плескає їх по спині й обіцяє їм золоті гори, дуже ймовірно, що її вважатимуть обдарованою. Також не забуваймо про його дружину. От вона обдарована, якщо можна так сказати. У неї світла голова, і до її порад завжди варто прислухáтися. Доки Чарлі Таунсенд на неї спирається, він може не боятися утнути якусь дурницю, а це головне для чоловіка на урядовій службі. Там обдаровані не потрібні, в обдарованих з’являються ідеї, а ідеї – це зайвий клопіт. Їм потрібні люди харизматичні, тактовні, такі, що точно не дадуть маху. О так, Чарлі Таунсенда точно чекає успіх.

– Цікаво, чому ви його так незлюбили?

– Ви помиляєтеся.

– Але ж його дружина вам подобається більше? – всміхнулася Кітті.

– Я старомодний, простий чоловік і люблю, коли жінка добре вихована.

– Якби ж вона ще й добре вдягалася.

– Хіба вона погано вдягається? Я не помічав.

– Я не раз чула, що вони віддані одне одному, – сказала Кітті, спостерігаючи за Воддінгтоном крізь вії.

– Він дуже нею дорожить. Тут йому варто віддати належне. Напевно, це його найкраща риса.

– Така собі похвала.

– Бувають у нього інтрижки, але вони несерйозні. Він надто хитрий, щоб доводити їх до того моменту, коли вони могли б створити для нього неприємності. Та й не палкий він чоловік, а просто марнославний. Любить, щоб ним захоплювалися. Тепер, коли йому сорок, він розповнів, ні в чому собі не відмовляє, а от коли тільки приїхав у Китай, був дуже вродливий. Я не раз чув, як дружина підсміювалася з його перемог.

– Вона не бере його інтрижки близько до серця?

– Ой, ні, вона знає, що вони далеко не заходять. Каже, що хотіла б дружити з бідолашками, які упадають за Чарлі, але вони всі якісь нецікаві. Вона каже, що не дуже їй лестить, що в її чоловіка закохуються самі простачки.

36

Коли Воддінгтон пішов, Кітті обдумувала те, чим він так безтурботно з нею поділився. Слухати його було неприємно, і їй доводилося докладати зусиль, щоб не виказати, як боляче її зачепили його слова. Гірко було думати, що все, сказане ним, правда. Вона знала, що Чарлі недалекий і марнославний, що він жадібний до лестощів, і пам’ятала, з якою втіхою він переказував їй різні випадки, що мали довести, який він вправний. Він пишався своєю пронозуватістю. Яка вона нікчемна, раз так пристрасно полюбила такого чоловіка за… за його гарні очі й хорошу фігуру! Їй хотілося його зневажати, бо сама лише ненависть не змогла вбити її кохання. Те, як він з нею повівся, мало б відкрити їй очі. Волтер завжди ставився до нього з презирством. Ох, якби ж вона могла зовсім викинути його з голови! І чи підколювала його дружина через таку очевидну закоханість Кітті? Дороті хотілося б із нею подружитися, от тільки вважала її посередністю. Кітті злегка всміхнулася: як обурилася б її мати, почувши таке про свою доньку!

Але вночі він їй знову наснився. Вона відчула його міцні обійми й гарячі, палкі поцілунки на вустах. Яка різниця, що йому сорок, що він розповнів? Вона ласкаво сміялася з того, як він беріг фігуру; вона любила його ще сильніше за його дитинне марнославство, прагнула його пожаліти й утішити. Коли вона прокинулася, її щоками котилися сльози.

Вона не знала, чому плакати уві сні здалося їй таким трагічним.

37

Кітті бачилася з Воддінгтоном щодня – закінчивши роботу, він приходив до них додому, тож за тиждень вони зблизилися так, як за інших умов не зблизилися б і за рік. Одного разу, коли Кітті сказала, що не знає, що без нього робила б, він, сміючись, відповів:

– Розумієте, ми з вами – єдині, хто тихо й мирно ходить по твердій землі. Монахині витають у хмарах, а ваш чоловік бродить у темряві.

Безжурно засміявшись у відповідь, вона, втім, замислилася, що він мав на увазі. Вона відчувала, як його маленькі веселі сині очі вдивлялися в її обличчя дружелюбно, але якось надто уважно. Вона вже збагнула, що він прозорливий, і відчувала, що він надто сильно цікавився їхніми з Волтером стосунками. Їй подобалося морочити йому голову. Вона відчувала до нього симпатію й знала, що він ставиться до неї прихильно. Він не був ні дотепний, ні надто розумний, але вмів висловитися їдко й ущипливо, через що слухати його було кумедно, а вираз його смішного, хлопчачого, зморщеного від сміху обличчя під голомозим чолом робив його слова ще потішнішими. Він багато років прожив

1 ... 22 23 24 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розмальована вуаль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розмальована вуаль"