read-books.club » Публіцистика » В’ячеслав Чорновіл 📚 - Українською

Читати книгу - "В’ячеслав Чорновіл"

154
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "В’ячеслав Чорновіл" автора Василь Федорович Деревинський. Жанр книги: Публіцистика / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23 24 ... 56
Перейти на сторінку:
засадах федералізму, натомість передбачалося «розширення місцевого самоврядування, запровадження регіонального (земельного) самоврядування»[225]. Не наголошуючи на федералізмі, заявляючи про потребу перебудови України за принципом регіонального, земельного устрою, Чорновіл, однак, у віддаленій перспективі вбачав можливим запровадити федеративний устрій. Зміну акцентів у передвиборчій риториці В’ячеслав Чорновіл пояснював тим, що ідея федералізації України на той час не сприймалася в суспільстві, використовувалася його конкурентами на президентських виборах як аргумент проти нього. Так, регулярно критикував В’ячеслава Чорновола кандидат на посаду Президента Левко Лук’яненко, який заявляв, що поділ України «на окремі землі вже давно не має під собою історичного ґрунту і буде лише заважати єдності нації»[226]. Відкидав доцільність запровадження федеративного устрою один із лідерів президентських перегонів Леонід Кравчук[227]. Водночас серед кандидатів у президенти ідею федералізації України активно пропагував Володимир Гриньов, який виступав за негайне впровадження федеративного устрою[228]. Цю тезу разом з усіма іншими кандидатами не підтримував В’ячеслав Чорновіл. Вона могла мати підтримку хіба що серед сепаратистських елементів на Донбасі, у Закарпатті, у Криму, де активно підбурювалися антиукраїнські настрої. Отже, В’ячеславу Чорноволу довелося відмовитися від використання терміна «федералізм» і постійно заперечувати зв’язок його ідеї з розколом України, її автономізацією, створенням держав у державі тощо. «Земельний устрій України нічого спільного з політичним сепаратизмом не має, – наголошував він. – Я категорично проти тих ідей федерального устрою, що передбачають поділ України на окремі автономні республіки, як дехто пробує це зробити. Наша держава повинна бути єдиною, неподільною, тільки тоді доб’ємося кращого життя»[229]. В іншому інтерв’ю Чорновіл зазначав: «Чітко й однозначно виступаю за соборність України. Хоч уважаю, що після побудови державності устрій України може бути регіональний, земельний. Це, на мою думку, ширше розкриє можливості місцевого самоврядування»[230].

В’ячеслав Чорновіл обґрунтовував необхідність поступового розширення прав регіонів тим, що на початковому етапі існування відродженої Української держави потрібно укріпити основи країни: взяти під контроль економіку (союзні підприємства, військово-промисловий комплекс), ввести власну грошову одиницю, встановити митні кордони, створити армію тощо. Впродовж цього періоду паралельно з розширенням прав місцевого самоврядування треба посилити вертикаль державної влади, щоб нівелювати небезпеку відцентрових тенденцій. На другому етапі (за умови обрання В’ячеслава Чорновола Президентом України) можна було б розпочинати зміну територіального устрою і розширювати права місцевого самоврядування у формі земель[231]. На думку Чорновола, наявний адміністративно-територіальний устрій – поділ на двадцять п’ять областей – був запроваджений радянською тоталітарною владою для тотального «нагляду над кожним громадянином, кожною інституцією, кожною установою»[232]. В новій адміністративно-територіальній конфігурації Україна мала б поділятися на 12–13 земель із широким регіональним самоврядуванням. Як приклад подібного успішного укрупнення областей В’ячеслав Чорновіл наводив досвід діяльності «Галицької асамблеї», яка, на його переконання, дозволила «реалізувати цілий ряд важливих проектів, яких окрема область реалізувати не може»[233]. Реорганізована система устрою передбачала існування двопалатного загальнодержавного парламенту і земельних парламентів. До повноважень останніх не передбачалося передавати функції вирішення політичних питань, як це було зазначено у проекті виборчої програми В’ячеслава Чорновола 1989 року. Землі мали розв’язувати питання свого економічного, духовного й культурного розвитку[234]. До їхньої компетенції, зокрема, належало розв’язання мовного питання. Єдиною державною мовою, вважав В’ячеслав Чорновіл, мала б бути тільки українська, а в окремих регіонах, де «компактно проживала та чи інша національна меншина, поруч із державною українською могла використовуватися мова цієї національної меншини»[235].

З-поміж питань, які віддавалися в розпорядження земель, головним було економічне. В’ячеслав Чорновіл неодноразово наголошував на тому, що від права земель на економічне самоврядування великою мірою залежить їхній розвиток. Отже, концепція державного устрою В’ячеслава Чорновола змістилася в бік адміністративної децентралізації країни, за якої регіони не мають права здійснювати частину політичних функцій державної влади.

Після відновлення Українською державою незалежності в 1991 році розпочалися дискусії навколо реформування органів державної влади, розширення прав місцевого самоврядування тощо. Із усуненням впливу Комуністичної партії на державно-адміністративні структури країни виникли кризові явища в інституті рад. Розрегульованість вертикальних структур управління, повна незалежність сільських і міських рад та їхніх виконкомів від рад вищого рівня призводили до колапсу державного управління.

Існувало кілька шляхів виходу з управлінської кризи. Тогочасне керівництво держави в особі голови Верховної Ради, а невдовзі й Президента України Леоніда Кравчука схилялося до посилення президентської вертикалі управління за рахунок обмеження прав місцевих органів влади. Передбачалося створити на рівні областей та районів інститут представників Президента, до яких мали перейти повноваження облвиконкомів і райвиконкомів.

В’ячеслав Чорновіл запропонував інше бачення реформи держуправління. Проаналізувавши досвід запровадження інституту представників президента в Російській Федерації, він зауважив, що це призвело до паралічу місцевого самоуправління, дублювання і протистояння між президентськими і місцевими органами влади. На його думку, доцільно було б поєднати державну владу та регіональне управління на рівні області в особі голови області, який обирався б на альтернативній основі всіма виборцями області прямим таємним голосуванням. Кандидатури на пост голови мали б висуватися трудовими колективами, громадськими та політичними організаціями та шляхом самовисування. Кандидатури на пост голови області затверджувалися б Президентом України, який мав би право на мотивоване вето.

Органом державної влади на рівні області мала б бути обласна державна адміністрація, яка наділялася б координаційно-контрольними функціями і в сферу компетенції якої входили б контроль за реалізацією рішень вищих державних органів, координація дій місцевих виконавчих органів, контроль за виконанням рішень обласної управи, нагляд за адміністративними органами, органами юстиції, охорони навколишнього середовища, статистики, оборони, транспорту загальнодержавного значення.

На рівні району державна влада та місцеве управління суміщалися б в особі голови районної управи, який призначався би воєводою області.

У містах обласного підпорядкування функції державної влади виконував би голова управи, призначений головою області з тими самими контрольно-координаційними функціями.

Вищим органом представницької влади в області мала б бути палата представників, до якої входили б обрані прямим таємним голосуванням представники від усіх територіально-адміністративних одиниць області з урахуванням квоти тієї чи іншої одиниці в населенні області. Депутати мали працювати на професійній основі, отримували зарплату, мати помічників, необхідне технічне забезпечення.

До компетенції палати представників належало б:

– виробляти на концептуальному рівні основні принципи соціально-економічної політики;

– розробляти й затверджувати обласний бюджет та бюджети територіально-адміністративних одиниць;

– затверджувати голову виконавчого комітету області та голів виконкому;

– затверджувати звіти обласного виконавчого комітету;

– захищати інтереси адміністративно-територіальних одиниць, які представляють члени палати представників.

Керівництво роботою обласної палати представників мав би здійснювати голова області.

Функції оперативного управління соціально-економічним комплексом області мав би виконувати обласний виконавчий комітет, голова й члени якого затверджувалися б палатою представників за поданням голови області.

На рівні району мав працювати районний виконавчий комітет, який одночасно виконував би функції державної адміністрації у

1 ... 22 23 24 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В’ячеслав Чорновіл», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В’ячеслав Чорновіл"