Читати книгу - "10 успішних українських брендів"

— Щоб людина ефективно працювала у вашій сфері, що більш важливо: менеджерські здібності чи здатність до емпатії?

— У будь-якій сфері для ефективності потрібен холодний розум. Ви можете емпатувати скільки завгодно, але ви відповідальні за гроші благодійника. У мене може бути емпатія до прекрасного пуделя з пораненою лапкою, та це не значить, що я маю брати гроші благодійників на цього пса.

Але питання підступне, бо залежить, чи про волонтерську роботу йдеться, чи про роботу фонду. Для волонтера, який просто ходить у лікарню, мабуть, таки важливіша емпатія. Треба, щоби він вислухав. Але якщо ми говоримо про фонд, завдання якого вирішувати проблеми, то, звісно, потрібен холодний розум. Не можна працювати, коли ти на емоціях і не здатен прорахувати крок наперед.

— То Ви не розглядаєте здатність до емпатії, сердечність, коли берете людину на роботу?

— Безумовно, розглядаю. Але мені важливо, щоби людина могла «відсунути» свою емпатію і сердечність на час вирішення проблеми. Припустімо: є дитина й ми збираємо їй гроші на лікування за кордоном. Ця дитина не входить у ремісію, тобто її показники кажуть: не готова до операції, операція не допоможе. Треба сказати сім’ї, що немає сенсу їхати лікуватися за кордон: «Навіть якщо ми ці гроші й зібрали на лікування Вашої дитини, Ви не поїдете, бо лікування все одно буде неефективне. Але ці гроші можуть врятувати іншу дитину». Людина, попри свою сердечність, має це розуміти й прийняти рішення в критичній ситуації.

— Чи є правила, які ніколи не порушуєте?

— Не обманюю. Скажу по-пацанськи — відповідати за базар. З цього випливають усі інші правила. От щось ти сказав — відповідай за це. Пацан сказав — пацан зробив.

— Яку роль для Вас відіграла освіта?

— З Могилянки лишилися добрі зв’язки. Там гарні люди, з багатьма спілкуюся й досі. Але за фахом я не працювала.

— А якщо не тільки про формальну освіту?

— На «Таблеточки» колосально вплинув приклад діяльності фонду «Подари жизнь». Вони мої вчителі. А ще я активно стежу за роботою іноземних фондів, дивлюся, що і як вони роблять. Цей досвід ми привносимо в Україну.

— Що в житті дає Вам найбільше задоволення, щастя?

— Коли все добре. Коли близькі не хворіють, коли в домі благо. Це найперше. Через роботу й життєвий досвід я розумію, що здоров’я точно не купиш. Можеш поправити, але не купити. Якщо близькі здорові й усе в них добре, для мене це достатньо великий плюс, аби бути щасливою.

ОККО

2016 року, за результатами експертного опитування газети «Бізнес», мережу автозаправних комплексів ОККО визнали компанією з найкращою репутацією серед гравців паливного ринку. Концерн «Галнафтогаз», що є оператором мережі ОККО, — лідер серед компаній нафтогазового сектора та стабільно серед лідерів у рейтингу найпрозоріших компаній України, який складає експертна організація Центр «Розвиток КСВ». За даними консалтингової групи «Deloitte», концерн входить до 500 найбільших компаній Східної Європи. Окрім того, він є одним із найбільших роботодавців (близько 10 000 працівників) та платників податків в Україні: 2015 року «Галнафтогаз» сплатив у бюджети всіх рівнів $6,1 млрд , що становить понад 1% усіх бюджетних надходжень. Після сухих, але переконливих цифр залишилося сказати, що ОККО стали першими в Україні заправними станціями з цілим спектром додаткових послуг — магазинами, кафе, мийками; і першими, у кого з’явилися зарядні пристрої для електромобілів. Якість цих сервісів і, що найголовніше, якість пального, яку суворо контролюють мобільні лабораторії, зробили ОККО мережею, яку люблять і якій довіряють українці.

Кажуть, що все добре видно за дрібницями. Тому і я почну з дрібниці, якої ви не знайдете в нефінансових звітах ОККО чи в статтях авторитетних журналів. Якщо заглянете на офіційний сайт компанії, а потім якийсь час не торкатиметеся комп’ютера, екран потемніє, а посередині з’явиться напис «ЕНЕРГООЩАДНИЙ РЕЖИМ. Наведіть курсор, щоби повернутися до сторінки». Не знаю, наскільки це зберегло заряд мого ноутбука, але важливо інше. Такою дрібницею компанія каже, що не просто продає пальне, а справді думає про екологію, раціональне використання ресурсів. Має це на увазі.

Голова наглядової ради Концерну «Галнафтогаз» Віталій Антонов уже чимало років входить до переліку найбагатших людей України, який публікує журнал «Forbes», очолює список найзаможніших львів’ян. Його бізнес прозорий, репутація чиста. Серед акціонерів концерну — Європейський банк реконструкції та розвитку, який теж є свого роду лакмусовим папірцем «правильної економічної діяльності».

Майбутній підприємець народився в Стриї на Львівщині. Навчався в Тернопільському фінансово-економічному інституті, який 1988 року закінчив із відзнакою. Ще зі школи, з 1977 року, почав займатися скелелазінням, а з 1980 — альпінізмом, якому й присвятив ще кілька років після закінчення університету. 1988 року Антонова обрали головою стрийського альпклубу «Карпати». Трохи згодом, на початку 90-х, Віталій Антонов створив приватне підприємство «Карат», яке займалося торгівлею. Продавало все, на що був попит, — від шампанського до автокранів. Зрештою, саме завдяки автокранам підприємець прийшов до бізнесу енергоносіїв.

Антонову вдалося налагодити бартерні операції, за якими він відправляв у Росію техніку, а як плату отримував нафтопродукти. Пізніше почав імпортувати й саму нафту, переробляти її за посередництвом кількох НПЗ й продавати гуртовим покупцям в Україні. «Треба було мати оборотний капітал і забезпечити логістику. Нашою справою було поставляти пальне залізницею, — розповідає Антонов. — Продавали так званим «нафтозбутам», «облнафтопродуктам». На той час це були такі напівдержавні акціонерні товариства. Продавали також безпосереднім споживачам — підприємствам».

Так пропрацювали до 1998 року. Але російський дефолт позначився й на українській економіці, спричинивши «платіжну кризу». Багато підприємств, які закуповували пальне в «Караті», не могли розрахуватися. Тож за борги йому вдалося викупити п’ять обласних нафтопродуктових організацій: ВАТ «Івано-Франківськнафтопродукт», а також «Львів-», «Закарпаття-», «Рівне-» та «Вінницянафтопродукт». Після злиття цих підприємств утворилося акціонерне товариство «Галнафтогаз», генеральним директором якого став Віталій Антонов. Пізніше воно еволюціонувало до Концерну «Галнафтогаз».

Брудні створіння з невеличкою операторною і кількома колонками. Доводилося їх просто зносити й натомість будувати нові.

«Галнафтогаз» отримав у спадок від попередників (фактично, радянських структур) 35 нафтобаз і 240 старезних заправних станцій, із якими треба було щось робити. «Брудні створіння з невеличкою операторною і кількома колонками», — згадує підприємець. Доводилося їх просто зносити й натомість будувати нові. Звісно,