Читати книгу - "Українська Національна Армія. Матеріяли до історії"

директивою Гітлера, організація національних військ була нарешті дозволена, але ці формації не повинні були перевищувати одної-двох дивізій. Дії цих дивізій мали бути обмежені і носити більше політично-пропаґандивний характер, ніж військово-стратегічний. Про цю директиву ніхто не знав. Ясна річ, що німецький уряд міг мати свої плани, а національні комітети — свої. І ці плани не завжди були однозгідні. Але ми вважаємо роботу Українського Комітету наскрізь позитивною, бо вона була підпорядкована високій меті — служити ідеї збройної боротьби України проти Росії та большевизму, під якими знову стогне наш народ.

Офіційне визнання німецькою владою Українського Національного Комітету та його програми діяльности було цілковитою перемогою української національної політики стосовно Німеччини. Нам не відомо, як розгорталися б події, якби Німеччина так скоро не капітулювала. Але якби, наприклад, у Німеччині в міжчасі відбувся державний переворот проти Гітлера, українська політика вже мала б у Німеччині готову політичну базу та свою збройну силу, з допомогою яких вона могла б відстоювати життєві інтереси України. Коли українські політичні чинники добивалися від німців визнання Комітету та дозволу на організацію армії, то вони мали на увазі цілу німецьку державу та німецьку націю, а не режим Гітлера. Проти цього режиму українська національна політика та її збройна (іррегулярна) сила в Україні зайняли таке становище, на яке той режим заслужив. Ідеологія нацизму була нам чужа і явно ворожа. Але серед німецького народу ми мали нагоду побачити протягом Другої світової війни дуже багато людей, які так само ненавиділи нацизм і прихильно ставилися до ідеї та програми нашої національно-визвольної боротьби.

А. Ковач

УКРАЇНСЬКА ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА І «ВЛАСОВЩИНА»

(уривки з книги)

Німеччина 1948

 

і змісту присяги вояка Української Повстанчої Армії бачимо, за чиї інтереси бореться український народ.

ПРИСЯГА ВОЯКА

УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНЧОЇ АРМІЇ:

Я, воїн Української Повстанчої Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров'ю усіх Найкращих Синів України та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського боротись за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крові, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України.

Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадливим до ворогів землі української.

Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном.

Буду виконувати всі накази зверхників.

Суворо зберігатиму військову і державну таємницю.

Буду гідним побратимом у бою та в бойовому житті всім своїм товаришам по зброї.

Коли я порушу або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу.

«ВЛАСОВСЬКИЙ РУХ»

І ПОСТАВА СУПРОТИ НЬОГО УКРАЇНЦІВ

ВИНИКНЕННЯ «ВЛАСОВЩИНИ»,

«РУССКАЯ ОСВОБОДІТЄЛЬНАЯ АРМІЯ»

І ХТО ТАКИЙ А. А. ВЛАСОВ

В кінці 1942 року з'явилося повідомлення німецького Верховного командування про створення «Русской Освободітєльной Армії». Командуючим армією був призначений совєтський генерал А. А. Власов. Пояснюючи ціль створення «РОА», німецькі газети писали: «Для совместной борьби руского і германского народов протів большевізма».

Про А. А. Власова було відомо, що його німці знайшли між совєтськими полоненими.

Які ж були справжні причини народження «РОА»?

Шукати насамперед їх треба у тих невдачах, що спіткали німців у затяжній війні з большевицькою Росією. Створенням «РОА» німецькі «стратеги» мали на меті заохотити російський народ до повалення большевизму зсередини. «РОА» мала стати тим пунктом, на який би орієнтувався «русскій медведь».

Комплектування «РОА» почалося з «добровольців» совєтських полонених. Совєтські полонені в той час знаходились в жахливих умовах, особливо ті, що перебували на теренах, окупованих німцями. Вони тисячами вимирали від голоду, холоду й пошестей. Тому й не дивно, що з появою агітаторів «РОА» люди, рятуючи своє життя, кинулися в «добровольці». Таке вербування у «власовську армію» провадилось як по таборах полонених на окупованих теренах, так і в самій Німеччині. Згодом «власовські» агітатори добрались і до людей з-поміж насильно вивезених в Німеччину, до так зв. «остарбайтерів».

В ході створення «РОА» виявилося, що «ґосподін» А. А. Власов і його «соратнікі» йдуть «протореним шляхом російського імперіалізму». На меті була та ж «єдіная нєдєлімая», тільки тепер під покришкою «Національно-Трудового Союза Народов Росії». До «РОА» «ґосподін» Власов «вербує» всіх без розбору «Граждан» СССР. Для нього всі, хто походить з СССР, були «русскіе люді», і ніхто більше. Власовська пропаганда заповнилась фразами: «дружба народов Росії», «любов к родінє» і т.ін.

Найкращим місцем для спостереження «дружби народов СССР» були скупчення «совєтських людей» за німецькими дротами. Це були табори військовополонених, «остарбайтерів», концентраційні катівні. Характерно, що в цій мішанині колишніх підсовєтських народів всі без винятку не терпіли росіян. Ворожнеча іноді набирала гострих форм, бо росіяни по «прівичке» й далі намагалися верховодити над «собратьямі» та повчати їх.

Однак «собратья» йшли своїм шляхом. Це не подобалось голові «передового народу», і на голови «інородцев» сипались прокльони й погрози: «ізменнікі родіни», «фашістскіє пріслужнікі» і т. д.

Щоб «непокірних» тримати за «морду» та «охоронити» їх «от вліянія фашізма», росіяни в скупченнях «Граждан» створили таємні НКВД. Були вони скрізь: і в таборах військовополонених, і в таборах «остарбайтерів», і в концентраційних катівнях. Росіяни, масово вступаючи в «РОА» та до різних німецьких військових формацій, одночасно обвинувачували інші народи в «ізмєнє родінє», коли ті, теж рятуючись від голодної смерти, йшли на службу до німців. Ось на такій «дружбі народов» базувалась «концепція» А. А. Власова. Підшиваючись під речника «поневолених народів», спритні чорносотенці большевицького покрою 15. XI. 1944 року видали в Берліні перше число газети «Воля Народа» — «Орган Комітєта Освобожденія Народов Росії». Редактором газети був колишній большевицький комісар генерал-лейтенант Г. Н. Жіленков. Про ціль і завдання газети редакція на 4-й сторінці пише:

«Ми за новую Росію, такую, какой не создалі ні царскій режім, ні большевізм...

Ми за соціальную справедлівость, за новий безкласовий строй»...

Що ж тут нового для поневолених большевицькою Росією народів?

З появою газети «Воля Народа» український журналіст Л. запитав листовно редакцію:

«Вш. П. Редакторе.

Прошу ласкаво відповісти мені на таке питання:

В газеті „Воля Народа“ зазначено, що це „Орган Комітєта Освобожденія Народов Росії“. Якщо це так, то чому друга