Читати книгу - "Сестри-вампірки 3"

Корона Забуття

Невдовзі все було готове. Тронний зал святково оздобили. Скрізь горіли свічки, палали смолоскипи. І ось двері відчинилися, і до залу почали заходити найвідоміші і найродовитіші представники вампірського суспільства, які з’їхалися в замок з нагоди коронації нового володаря.

– Привітайте нашу кровожерну володарку – Її Пишність Антаназію! – оголосив Уріо, розпочавши урочистості.

Гості захоплено зааплодували. Деякі з них шипіли, інші – широко усміхалися на весь свій вампірський вищир.

– А тепер привітайте сина Її Пишності Антаназії – Францокса Першого, спадкоємця престолу і майбутнього володаря Трансільванії! – провадив Уріо.

Вампіри з цікавістю витягли шиї. До залу статечно й поважно увійшла Антаназія. Вигляд вона мала карколомний. Із нагоди великого вампірського свята Антаназія наділа свої найрозкішніші прикраси зі срібла. Довга чорна сукня загадково вигравала різними відтінками у світлі смолоскипів і свічок, плечі володарки прикривала чорна шаль. У волоссі виблискувала діадема, всіяна коштовним камінням.

Антаназія несла на руках Франца. Усе, що відбувалося, неабияк веселило малюка. За ними у супроводі вартових ішла Дака. Її руки були зв’язані за спиною. Побачивши Мурдо, вона на мить зупинилася. Її серце завмерло. «Де ж ти був?» – запитала вона Мурдо одними очима.

«Я намагався допомогти тобі, – відповіли його очі. – Зараз я тут і не дам тебе скривдити. Повір мені, все буде гаразд…»

Потім Уріо подав Мурдо умовний знак, і той ударив по струнах своєї гітари.

Сільванія, котра стояла поруч із ним, непомітно кивнула сестрі. Дака відразу ж впізнала її! Datiboi flatilac! Сільванія наразі мала вельми дивний вигляд, але погляд у неї був рішучий і спокійний. Дака сторожко подивилася на Антаназію, але та не впізнала Сільванію, адже сестра зараз скидалася на наречену рокера, і її обличчя приховувало щось на кшталт серпанку.

Надивившись на сестру, Дака перевела очі на Мурдо. Він саме співав національний гімн Трансільванії, наповнивши Тронний зал своїм чуттєвим низьким голосом.

– Transsilvani rodna inima moi! Job enzero oista inima naz!

Йому підспівувала Сільванія, і їхні голоси лунали так гармонійно, ніби вона і справді все життя була у нього на бек-вокалі.

Це була дивовижна мить. Вампіри, почувши гімн свого краю у виконанні Мурдо, приклали руки до грудей – туди, де навіть у вампірів б’ється серце. Дехто, надто чуйний, пустив скупу вампірську сльозу від зворушення, а дехто, більш ненажерливий, – слину по іклах… Загалом, якщо вампіра зачепити за живе, його реакція може бути непередбачуваною.

Дочекавшись останніх нот національного гімну, Антаназія підійшла до трону й посадила на нього Франца.

– Вампіри Трансільванії! – урочисто вимовила вона. – Дозвольте відрекомендувати вам Францокса Першого, який прийде мені на зміну й одноосібно володарюватиме над вами. Ми зібралися сьогодні в цьому залі, щоб висловити нашу повагу майбутньому правителю й коронувати його на довге царювання. Чи готові ви зробити це?

Вона обвела поглядом своїх вірнопідданих. В її очах палали диявольські вогники.

– Хай будуть з правителем темні сили! – хором відповіли вампіри.

Мурдо вдарив у гігантський гонг. Залу наповнили радісні вигуки.

Уріо обережно підняв вгору оксамитову подушку, де лежала Корона Забуття. Урочисто Уріо підійшов до Франца, який відразу ж зацікавився короною, мріючи виколупати з неї різнокольорові камінці.

Антаназія взяла корону у свої бліді руки і підняла вгору.

– Хай буде навіки проклятий той, хто наважиться порушити цю темну традицію, – будь він зараз у цьому залі чи на іншому краї Землі!

– Хай будуть з правителем темні сили! Хай будуть з правителем темні сили! Хай будуть з правителем темні сили! – скандували вампіри.

Антаназія підняла Корону Забуття над головою Франца.

Сільванія, намагаючись не потрапляти нікому на очі, прокралася до виходу. Де ж гер ван Комбаст? Хіба він не чув гонгу?

Сонячне затемнення

Почувши гонг, Дірк ван Комбаст підійшов до слухового вікна. Він покрутив сталеве коліщатко, що повинно було відчинити його. Але нічого не сталося.

«План Б», – намагаючись не втрачати самовладання, подумав Дірк ван Комбаст і заходився крутити ще одне коліщатко, яке мало те саме призначення, що і перше, тільки було доволі іржавим. Коліщатко рипнуло, але знову нічого не сталося.

– Та хай йому грець, відчиняйся ж ти! – вилаявся Дірк ван Комбаст.

Тоді він щосили потягнув за засувку, і – о диво! – вікно відчинилося. Світло – лагідне, тепле сонячне світло! – залило коридор, відбиваючись у дзеркалах і лицарських обладунках, що їх до блиску натер Ізель.

Нарешті промені світла досягли й величезного чарівного дзеркала. Цієї ж миті Сільванія відчинила двері Тронного залу зсередини, і відбите чарівним дзеркалом світло осяяло приміщення. Сонячний промінь впав просто на трон і мало не зачепив Антаназію, але та вчасно відскочила вбік. Корона Забуття вислизнула з рук правительки і впала на голову Бодо. Той широко роззявив рота і, нічого не тямлячи, почав озиратися навкруги.

У залі зчинилася дика буча. Раз по раз лунали перелякані викрики:

– Рятуйте!

– Pompfe!

– Світло!

– Сонячне світло!

– Рятуйся, хто може!

Гості з жахом кинулись врізнобіч, намагаючись сховатися то в одному темному куті, то в іншому.

– Хто? Де? Що? Чому? – лупав очима отетерілий Бодо.

Дака відчула, як хтось підійшов ззаду і розв’язав їй руки. У ніс вдарив знайомий запах. Так замогильно круто міг пахнути тільки один вампір.

– Привіт! – сказав Мурдо.

Дака усміхнулась у відповідь.

«Ох вже цей божевільний світ», – подумала Сільванія. Тепер Дака воркуватиме з Мурдо, а їй, Сільванії, знову доведеться взяти на себе всю чорну роботу. Вона підбігла до Франца і, схопивши братика на руки, обнюхала його з ніг до голови. Але, коли Сільванія обернулася, перед нею, зловісно посміхаючись, стояла Антаназія. Уріо, як не дивно, теж анітрохи не був збентежений цим вторгненням.

– Щасти тобі, панночко! Boi shnuk! У тебе залишилося рівно 45 секунд, – вимовила Антаназія.

– 45 секунд до чого?

– Коронація правителя Трансільванії може відбутися тільки в певний день. Ми називаємо його Неро Соляріс, – пояснила Антаназія.

У дзеркалі стало видно, як диск сонця поглинає чорна тінь.

– Поспішай, Сільваніє! – вигукнула Дака і потягнула за собою сестру з Францем на руках.

Вони стрімголов побігли довгими коридорами замку. Біля слухового вікна, нервово тупцюючи, на них чекав гер ван Комбаст. Ну де ж пропадають ці близнючки? І що взагалі відбувається? Чому знову почало темніти, якщо до вечора ще далеко? Чи то здається? Чоловік визирнув у слухове вікно, але сонце тут же засліпило його. Тоді Дірк відкрив рюкзак… Термометр, гребінець, комплект запасних шнурків, складаний ніж, столова ложка, дезодорант. Здавалося, він захопив із собою речі на всі випадки життя. Але де ж?.. Ах, ось і вони! Дірк витягнув з рюкзака спеціальні окуляри для спостереження за сонячним затемненням. Начепивши їх, він знову визирнув у вікно і побачив, як місяць затуляє собою