Читати книгу - "Сестри-вампірки 3"

– Нічого не розумію! Що ти там робиш? Що за дивні звуки?

– А, це я зараз на віслюку їду. Потрібно звідси якось вибратися!

– Ото вже ні, Дірку, ти не можеш так просто взяти і поїхати, залишивши Сільванію саму в Трансільванії! – розгнівалася Урсула.

– Гм… – замислився Дірк.

– Вона ж зовсім ще дитина! А якби це була наша дочка? – лютувала Урсула.

– Уф-ф…

– Нашу дитину ти б теж так залишив саму в лісі? – не вгамовувалася Урсула.

– О…

– Дірку, я впевнена, ти знаєш, як вчинити правильно, – сказала Урсула тоном, що не припускав жодних заперечень.

– Зайченятко моє, – зітхнув Дірк. – З тобою я щодня стаю кращим.

Урсула гучно цмокнула чоловіка в телефон і попрощалася. Дірк поклав телефон до кишені і рішуче озирнувся назад. Справжній воїн мусить пройти свій шлях від початку і до кінця. А якщо не пройти – то проїхати. І якщо не на коні – то на віслюку. Мисливець за вампірами вчепився віслюкові в гриву, намагаючись змусити тварину повернути і йти у зворотному напрямку.

– Тпр-р-ру, стій! – скомандував Дірк, та віслюк не збирався переривати свій хід. – Та стій же ти, дурна тварино! – розлютився мисливець за вампірами.

Але віслюк був дуже впертий.

– Це що таке?

Але у відповідь віслюк просто скинув Дірка ван Комбаста зі своєї спини.

Приземлившись м’яким місцем, Дірк звівся на ноги і зітхнув. У кожного воїна – свій шлях, і він повинен його пройти. Навіть якщо вже проходив цей шлях лише кілька годин тому. Тільки тепер завдання ускладнювалося тим, що в Чорному замку Дірк вже встиг здобути певну славу – насамперед завдяки своєму часникострілу. «Отже, треба гарненько замаскуватися», – вирішив Дірк. Як сказав – так і зробив. Дірк переодягнувся в діряве шкіряне пальто і потертий фетровий капелюх, який поцупив з опудала на полі неподалік від замку. Потім добряче змастив обличчя мулом. Так його точно не впізнають, адже він зараз цілковитий індіанець. Від думки про свій акторський талант Дірк зашарівся. Все-таки, чорт забирай, приємно, коли ти людина, талановита в усьому!

Радіючи з цієї обставини, Дірк впевнено потупав лісом. Незабаром він побачив дороговкази, як дістатися Чорного замку.

У замку було кілька входів, але Дірка цікавив винятково головний, і на менше він не погоджувався. Адже тільки біля головного входу його зможе відвідати геніальна ідея, як потрапити до замку. Уже в чому, в чому, а у своїй винахідливості Дірк ван Комбаст аж ніяк не сумнівався.

Підготовка до найвеличнішого шоу

І знову Сільванія стояла біля головного входу до Чорного замку. І цього разу з нею був уже не мисливець за вампірами, а справжній вампір. Мурдо допоміг їй перетворитися на вамп-рокерку – підібрав їй одяг, зробив зачіску. Серце у Сільванії калатало від хвилювання: а ну як Ізель і Бодо її впізнають?

Мурдо ніс у футлярі гітару. Вигляд він мав, як завжди, готичний.

Бодо уважно вивчив його запрошення.

– Запрошення – на одну особу. А це хто? – тицьнув він пальцем у Сільванію.

– Це – Сільванія. Вона моя бек-вокалістка.

Бодо знову втупився в запрошення і похитав головою.

– Skyzati, але, перш ніж її пропустити, я повинен запитати дозволу у начальства. Таке розпорядження, – перепрошуючи, сказав він.

– Гаразд, я розумію, – кинув Мурдо.

– Наказ є наказ, – наполягав Бодо.

– Недарма ж це наказ, – втрутився Ізель, дурнувато посміхаючись.

– Так ти, може, поквапишся чи як? – гаркнув на нього Бодо.

– З чим? – здивувався Ізель.

– З дозволом!

Ізель кивнув і вже зібрався було йти, як раптом з тіні матеріалізувалася дивна постать.

– А ось і я! – вигукнула постать, що виявилася не ким іншим, як Дірком ван Комбастом.

Просто гер ван Комбаст так замаскувався, що навіть Сільванія далеко не відразу впізнала його.

– Ну, чого витріщилися? – накинувся на варту Дірк. – Відчиняйте вже хутчіш, я менеджер!

Він широко посміхнувся, оголивши іграшкову вампірську щелепу.

– Zjom shnuk, ну нарешті! – відразу ж зрозуміла його гру Сільванія. – Знову затори?

Бодо і Ізель з подивом перезирнулися між собою. Які в Трансільванії затори?

– Ну то пусте, старий, головне – ви… тобто ти – тут! – заторохтіла Сільванія, крадькома підморгнувши Мурдо.

– Так… Boibine, – пристав до гри той.

Дірк ван Комбаст примружився.

– Досить розмов, – підкреслено суворо сказав він. – Пустіть нас негайно всередину!

– А то що? – посміхнувся Бодо.

– Відповідно до пункту 743ХY параграфа 865 Національного закону Трансільванії «Про вічність», особи, які перешкоджають готовності до виконання діяльності, бездіяльності та наддіяльності, припиняють таку готовність або здійснюють облудні махінації щодо неї, підлягають невідворотному покаранню шляхом скроплення їх святою водою, – впевнено заявив Дірк ван Комбаст.

Вартові спантеличено витріщилися на нього.

– Чого-чого? Скроплення?

– Коротше, зробите «клац-клац» клямкою – і вам нічого не буде, – дохідливо пояснив Дірк ван Комбаст.

Бодо та Ізель не забажали вдаватися до нюансів вампірського законодавства і відчинили браму.

Ізель пропустив гер ван Комбаста, Мурдо і Сільванію до замку і, обережно несучи в руках гітару Мурдо, провів їх до Тронного залу, де мала відбутися церемонія коронації володаря Трансільванії. Від однієї згадки про цю церемонію у Сільванії все закрижаніло всередині. Але до коронації залишалося ще трохи часу, а отже, вона встигне придумати, як врятувати брата від Антаназії і цієї страшної Корони Забуття.

Дорогою до Тронного залу вони побачили слухове вікно, з якого Уріо зовсім нещодавно викинув гер ван Комбаста і Сільванію. Через це вікно яскраво світив місяць, повний і круглий.

Ізель зупинився, поставивши футляр з гітарою Мурдо на підлогу.

– У нас не так багато часу, – бурчав гер ван Комбаст. Від одного виду вікна йому стало зле.

– Skyzati, нам наказано щільно зачиняти це віконце перед сходом сонця. А світанок вже близько, – запишався Ізель.

Сільванія спостерігала, як він зачиняє слухове вікно, і у неї в голові сяйнув… Ні, не світанок! А новий план! Вона жестом покликала до себе гер ван Комбаста і Мурдо. Всі троє скупчилися і зробили вигляд, ніби обговорюють якісь внутрішні справи.

Ізель стояв неподалік і терпляче чекав.

– Але це ж дуже небезпечно, – сказав Мурдо, коли Сільванія пошепки виклала йому і гер ван Комбасту свій план.

– Для вампірів – так.

Дірк ван Комбаст уважно роздивився навкруги і задумливо кивнув.

– Ти геній, Сільваніє!

Тут він повернувся до Ізеля:

– Потрібно дістати кілька атрибутів для нашого шоу.

Ізель старанно закивав. Дивний все-таки тип цей менеджер. А бек-вокалістку він, до речі, вже десь бачив… Але заради Мурдо Ізель готовий був на все. Тому без вагань обережно перевісив дзеркало і до блиску натер лицарські обладунки.

– Фізика визначає відбивання як зміну напрямку світлових хвиль у результаті їхнього зіткнення з поверхнею, на якій змінюється опір хвиль або показник заломлення середовища поширення, – пояснював менеджер.

– Еге, – почухав потилицю Ізель.

– Еге, – підтвердила бек-вокалістка.

Помістивши дзеркало біля слухового вікна, менеджер задоволено потер руки і, дивлячись на своє віддзеркалення, заходився кривлятися. У якийсь момент Ізелю