Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
залишилося на двадцять хвилин.
— «Смугача» не віддам! Він далеко, і далеко, і далеко!
— Бля, — сказав Міллер. — Господи...
Він випустив візок і повернувся до естакади, до освітлених
широких тунелів. Усе навколо трусилося, станція тремтіла, як
у лихоманці. Звісно, це була не станція. Він сам тремтів. Уся
розгадка була в голосі Ероса. Весь цей час. Він мусив це
зрозуміти раніше.
Можливо, він і розумів.
Протомолекула не знала англійської, гінді, російської чи будь-якої з інших мов, які викидала в ефір. Це все йшло з мізків
і пам’яті мерців, закодоване в нейронах та граматичних
структурах, які поглинула протомолекула. Поглинула, але не
знищила. Вона зберегла всю інформацію, мови, складні
когнітивні структури — розбудовуючи себе на них, неначе
кладучи асфальт на римські дороги.
Мерці Ероса — не мерці. Джульєтта Андромеда Мао жива.
Він усміхався так, що судомило щоки. Однією рукою спробував
набрати з’єднання. Надто слабкий сигнал, не проривається. Він
наказав кораблю на поверхні, через який маршрутизувався, додати потужності в антени, і з’єднання пройшло.
Почувся голос Голдена.
— Привіт, Міллере. Як ся маєш?
Він говорив лагідним тоном, наче просячи вибачення.
Працівник госпісу, милосердний до пацієнта при смерті. Іскра
роздратування в Міллеровій свідомості зажевріла сильніше, але
його голос залишався рівним.
— Голдене. У нас проблема.
2 Рядок із поеми Т. С. Еліота «Любовна пісня Дж. Алфреда Пруфрока» процитовано за
пер. Віталія Кейса.
Розділ п’ятдесят третій. Голден
–Власне, ми тут наче придумали, як позбутися цієї проблеми, — відповів Голден.
— Сумніваюся. Але спочатку передам тобі медичні покази зі
свого скафандра.
За кілька секунд у маленькому віконці на екрані перед
Голденом вишикувалися чотири колонки цифр. Усе виглядало
нормально
—
хоча,
звісно,
тонкощі
міг
правильно
інтерпретувати тільки медтехнік, на кшталт Шеда.
— Гаразд. Усе чудово. Тебе трошки опромінює, але загалом...
Міллер не дав йому договорити.
— У мене нема гіпоксії?
Сенсор його скафандра показував вісімдесят вісім міліметрів
ртутного стовпчика — комфортний рівень.
— Ні, — підтвердив Голден.
— Що-небудь, що могло б спричинити галюцинації або
марення? Алкоголь, опіати? Що-небудь таке?
— Наскільки я бачу, ні, — у Голдена почав закінчуватися
терпець. — До чого це все? Побачив щось незвичне?
— Тільки те, до чого всі вже звикли. Але я хотів заздалегідь
проговорити це питання, бо знаю, що ти мені відповіси.
Міллер замовк, лінія шипіла і потріскувала у Голденових
навушниках. Заговоривши за кілька секунд, Міллер змінив тон.
Не те, щоби благальний — але достатньо близький до такого, щоб Голден став ніяково соватися у кріслі.
— Вона жива.
У всесвіті Міллера існувала лише одна «вона». Джулі Мао.
— Ну... гаразд. Не знаю, що тобі відповісти.
— Тобі доведеться повірити мені на слово, що це не є нервовий
зрив, не гострий психоз чи щось таке. Але Джулі тут. Вона веде
Ерос.
Голден іще раз переглянув медичні покази, однак вони, як
і раніше, лишалися в нормі — кожна цифра, крім дози радіації,
світилася спокійним зеленим. Навіть хімічний склад крові не
свідчив про надмірний стрес — як на людину, котра тягнула
термоядерну боєголовку на власний похорон.
— Міллере, Джулі мертва. Ми обидва бачили тіло. Бачили, що
протомолекула... з нею зробила.
— Ми бачили тіло, так. Ми припустили, що вона мертва, через
ушкодження...
— Міллере, у неї не було серцебиття. І мозкової активності.
І метаболізму. Відсутність цих процесів за визначенням означає
смерть.
— Звідки нам знати, що таке смерть для протомолекули?
— Нам... — Голден затнувся. — Напевно, нізвідки. Але
відсутність серцебиття — надійна ознака.
Міллер розреготався.
— Голдене, ми обидва бачили відео. Думаєш, оті грудні клітки, що підтягуються єдиним обрубком руки, можуть похвалитися
серцебиттям? Те лайно ігнорувало наші правила з першого дня, і тепер ти очікуєш, що воно їх визнає?
Голден усміхнувся. Міллер мав слушність.
— Гаразд, але звідки тобі знати, що Джулі не перетворилася на
грудну клітку з пучком мацаків?
— Та може й перетворилася, але я не про її тіло кажу. Вона тут.
Її свідомість.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі», після закриття браузера.