Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

дрожачими руками голову, розпалену розпачливими думками, коли грізним богом хочеться кидати громи над Твоєю головою, щоб розбить олов’яну хмару Твоєї байдужости.

Люблю і тоді, коли у пітьмі ночі, непомітно для людей, великі, тихі сльози котяться по мойому обличчю задля Тебе.

Люблю Тебе і об цім лиш молю:

Не будь, мій Народе, тим, що губить перли своєї народньої краси по чужих смітниках, бо душа Твоя стане убога, як без дощу пустиня, від якої тікає життя.

Не будь тим косарем, що байдужою рукою косить найкращі квіти своєї левади.

Не будь тим, з кам’яним серцем, що випалює очи солов’єві, щоб примусити його до співу.

Хай сини Твої не співають Тобі з болю, бо такий спів пекучий і важкий.

Хай вони співають Тобі так, як співає пташка, що чує радісним серцем весну, – бо лиш така пісня чиста і могутня.

Марко Вороний

Народився 5.03.1904 р. в родині поета Миколи Вороного. Навчався у Чернігівській гімназії. Був студентом Київського музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка та Київського ІНО.

Писати почав з дитинства. Уже в 14 років пише досконалі поезії, зокрема «Молитву», присвячену пам’яті чернігівської красуні-гімназистки Томи Мещерської, яку закололи багнетами вояки дивізії Муравйова. У 1925 р. він пише ще одного вірша на цю тему «Судний день», зашифрувавши ім’я дівчини.

Друкував поезії не тільки в совєтських журналах, але й у галицьких. Видав збірку віршів «Форвард» (1932), та збірки для дітей «Будівники», «Коники», «Носоріг», «Ставок», «Червоні краватки» (1930).

Короткий час працював на кінофабриці, переважно був безробітним. Восени 1933 р., рятуючись від репресій, виїхав до Москви, де працював у редакції журналу «Наши достижения».

19.03.1935 р. його арештували у Києві, коли він приїхав, щоб добитися перегляду справи свого батька. Після відповідної обробки М. Вороний 14.04.1935 р. написав таку заяву: «Заявляю о том, что со дня моего ареста… я вел себя как предатель, как классовый враг, ни одного слова правды не говорил, но с 8 апреля я решил еще раз навсегда порвать с моим националистическим прошлым и начал говорить искренне, ничего о себе не утаивал, отдавал всего себя, какой я есть, на руки пролетарского правосудия».

Відтак слідчі надиктували йому зізнання, які втягнули у роздмухану справу понад два десятки літераторів і журналістів. Це йому мало допомогло, бо 4.02.1936 р. М. Вороного засудили на 8 років таборів. Відбував покарання на Соловках, де працював на сільськогосподарських роботах.

9.10.1937 р. М. Вороного засуджено до розстрілу. Вирок виконали 3.11.1937 р. у Сандармоху.

Молитва

Світлій пам’яті М. Т.

Господи, в день Твого гніву неспинного Дай мені мужність і віру в небеснеє, Дай чути в шепоті саду звіриного Царство Ісусове Христовоскреснеє. О, пам’ятаю, розкинувши косами, Впала вона під рукою ворожою. Вкрито її сніговими покосами… Я усій расі звірячій загрожую! Господи, дай мені силу помститися За її душу – за синєокую! Господи Боже, не можу молитися, —