Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

повернуло за нею, але відстало.

— Швидке на прямій, — прокричала Боббі. — Але повороти

зрізаєш хріново.

Коли істота усвідомила, що Боббі не збирається просто стояти

на місці й давати наблизитися до себе, то зупинилася. Боббі, спотикаючись, теж зупинилась і повернулася, впираючи в істоту

погляд. Та нахилилася й відірвала великий шмат древнього

шару лави, а потім опустила іншу руку, щоб ухопитися за землю.

— Понеслося, — мовила Боббі сама до себе.

Вона кинулась убік, коли рука істоти смикнулася вперед. Боббі

полетіла боком, і брила розминулася за кілька сантиметрів від

неї. Піхотинка вдарилася об поверхню супутника і покотилась, одночасно відстрілюючись. Цього разу вона стріляла кілька

секунд, відправивши в істоту і крізь неї сотні набоїв.

— Усе, що ти вмієш, зроблю я ще краще... — співала вона собі

під носа. — Я вмію все навіть краще, ніж ти.

Кулі відривали від чудовиська великі підпалені шматки і ледь

не відрізали йому ліву руку. Істота закружляла і впала. Боббі

підстрибнула на ноги, готова знову бігти, якщо чудовисько

підніметься. Цього не сталося. Натомість воно перекотилося на

спину й затремтіло. У нього розбухла голова, а сині очі засяяли

ще сильніше. Боббі бачила, як під поверхнею її хітинової чорної

шкіри щось зарухалося.

— Ба-бах, суко! — крикнула Боббі, чекаючи на вибух бомби.

Натомість чудовисько підскочило на ноги, відірвало від себе

час тину живота й пожбурило в неї. Поки Боббі зрозуміла, що

трапилося, бомба була за декілька метрів від неї. Здетонуваши, знесла її з ніг. Піхотинку протягнуло поверхнею Іо, броня

сліпила їй очі своїми попередженнями. Коли вона нарешті

загальмувала, її дисплей блимав червоними й зеленими

різдвяними вогниками. Спробувала поворушити кінцівками, але

вони були важкими, як камінь. Зламалася система керування

рухом — процесор, котрий тлумачить рухи її тіла і перетворює їх

на команди для механізмів костюма. Костюм намагався

перезавантажити його, а водночас скопіювати й перезапустити

програму на іншому носії. Спалах бурштинового повідомлення

на дисплеї просив: «БУДЬ ЛАСКА, ЗАЧЕКАЙТЕ».

Боббі усе ще не могла повернути голову, тож чудовисько

застало її зненацька, нахилившись над нею. Вона стримала

крик. Та було байдуже. Сірчана атмосфера на Іо занадто

розріджена для поширення звукових хвиль. Чудовисько не

почуло б її. Але поки нова Боббі була готова прийняти ідею про

смерть на полі бою, залишалося ще достатньо старої Боббі, яка

не збиралася здаватися чи рюмсати, як мала дитинка.

Чудовисько нахилилося й оглянуло Боббі. Його надто великі

й навдивовижу дитячі очі сяяли яскраво-синім. Шкода, якої

завдав її кулемет, здавалася значною, але воно, схоже, цього не

помічало. Воно тицьнуло в її нагрудну броню довгим пальцем, після чого здригнулося і заблювало її всю густим брунатним

слизом.

— Ох, як гидко! — скрикнула Боббі.

Якби її костюм був розчиненим, потрапляння на неї цього

протомолекулярного лайна було б найменшою з проблем. Та все

ж, як, дідько забирай, вона відмиє з костюма це лайно?

Чудовисько схилило голову набік і зміряло її допитливим

поглядом. Знову тицьнуло в броню, пробираючись пальцем

у щілини й намагаючись знайти шлях до шкіри. Вона була

свідком того, як одна з цих штук розірвала на шматки

дев’ятитонний бойовий мех. Якщо воно захоче всередину

костюма, то пробереться туди. Але, схоже, воно чомусь не

бажало їй нашкодити. Поки вона споглядала, з його тулуба

вилізла довга гнучка трубка й почала досліджувати її броню

замість пальця. З цього нового відростка, не стихаючи, сочився

брунатний слиз.

Рядок стану кулемета блимнув з червоного на зелений. Вона

перевірила стволи, і вони закрутилися. Звісно, костюм досі

просив її: «Будь ласка, зачекайте», коли йшлося про рухи самого

тіла. Може, якщо чудовиську стане нудно і воно опиниться

навпроти кулемета, їй удасться випалити кілька пострілів.

Трубка промацувала броню все наполегливіше. Вона

протискалася у щілини, подекуди впорскуючи в них брунатну

рідину. То було відразливо