Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Так. Я і мій загін. Нам довелося розділитись, щоб відбити напад амаліонів.

- Вони так само борються, як і ти? - підняв брови Оз.

- Фарбуванням та ножем?

Оз насупився. Жазель зітхнула.

- Точно. Жодних жартів. Ні, вони не так борються. Син генерала, чемпіон, сабазадонка та Химерниця. Ось мій загін.

Брови людини в плащі злетіли до неба.

- А ти гадав? - хмикнула Жазель. - Все серйозно. Ми прийшли сюди, щоб роздобути меч. І ось він тут. І його потрібно доставити до фортеці. Я б хотіла тебе попросити...

- Досить сидіти. - перебив її Оз. - Іти далеко?

Він нахилився і взяв важку скриньку. Поставив собі на плече. Жазель лише рота відкрила. А швидко вона змогла його переконати. Щоправда, вона й сама не зрозуміла, як саме. Але це не важливо. Зараз найголовніше – це доставити меч. Якщо з цим Озом щось не так, нехай Максуд сам розбирається. Вона мала завдання доставити меч, вона його виконувала всіма доступними засобами. Дівчина схопилася і побігла підстрибом за Озом, який швидким кроком виходив за межі порожнього поліота.

- Стій, стій. Потрібно зробити ще щось. Я обіцяла абсолютному.

Чоловік у плащі зупинився. Він скинув ношу на землю. Камінь із глухим стукотом упав на землю. Жазель обернулася лівим боком до нього.

- Так. Якщо стояти обличчям до статуї, то ліворуч довга будівля. Другі двері. Там коридор. Теж другі двері.

Дівчина обернулася до Оза. Звичайно, їй зовсім не хотілося залишати меч на самоті, але йти самій – це виглядало ще гірше. Вона поманила чоловіка в плащі рукою і той пішов за нею. Вона кинула погляд на його руки. Кров майже не текла.

- Я перший. - сказав Оз, заходячи у відчинені двері.

Нічого проти цього дівчина не мала. Жазель протиснулася за ним. Вона обернулася, щура не було видно. Тільки довговуха маленька лисиця.

- Чого вилупилася? - гавкнула вона.

Дівчина похитала головою і зайшла до кімнати за Озом. Темрява. Абсолютна. Загалом нічого не видно. Вона почула кроки. Оз, схоже, краще орієнтувався у темряві. Жазель чула, як він зупинився, почав відкривати ящики столу. За кілька секунд він запалив лампу. Жазель стояла в дверях і дивилася на людину, що згорбилась біля лампи. У руці вона міцно стискала ніж.

Ейр зайняла місце біля Румадеу. Не зовсім близько. Метри два відстані між ними вона зберегла. Естель тим часом підіймалася до руїн.

- Що, не звично без своїх лат? - запитала дівчина.

- Ти думаєш, моя сила в них? - посміхнувся воїн.

- Я думаю, твоя сила пов'язана з ними. - висунула припущення сабазадонка.

- Знаєш, переможці не носять таких лат. - спокійно відповів чемпіон.

- Так, вони мають інші. Лати. - наголосила Ейр на останньому слові.

Чемпіон зітхнув. Як би він не хотів здаватися спокійним, а до кам'яного обличчя Химерниць йому було так далеко як діадемі до пірнання в глибокі води океану. Ейр не сумнівалася у його вміннях. Чемпіонами просто так не стають. І моральний стан у них завжди на найвищому рівні. Майже як у сабазадонців.

- І скільки тобі залишилося відзнак, щоб знову вступити до лав залізних бовдурів?

- Мм ... Я не сильно просунувся. - відповів Румадеу.

- Значить, десять.

- Біля того. - кивнув чемпіон. - Плюс мінус.

- І як ти збираєшся їх роздобути? Ти ж не став на праведний шлях, щоб триматися подалі від тих дроворубів?

Чемпіон зиркнув на Ейр. Дівчина витримала погляд. Він відвернувся, спокійно чекаючи наближення ворога.

- Вони не дозволять тобі битися разом із ними. І з людьми ти битися не станеш. - розмірковувала вголос сабазадонка. - До Химерниць приєднатися або подрібнювачів — про це немає й мови. Заклиначі та похмурі – особливий контингент. Тоді, може, ти вмієш керувати водою? Ні? Тому і до водоносів тобі шлях замовлено.

- Навіщо ти все це кажеш? - перебив її чемпіон.

- Я веду до того, що твій єдиний вихід — бути поряд із Максудом. І ти повинен це зрозуміти. Він завжди у центрі всіх подій. Взагалі усіх. Взагалі завжди. Якщо ти не помітив. З ним можна отримати відзнаки. Думаю, якщо ти доставиш меч, це буде перша.

Ненадовго вони поринули у вечірню тишу.

- Навіщо ти мені все це кажеш? - поставив цілком резонне питання Румадеу.

- Щоб підняти твій бойовий дух. Я ж знаю, як б’ються чемпіони. Не хочу, щоб мені довелося червоніти за тебе перед амаліонами.

Вона широко посміхнулася. Чемпіон також.

- В два рази. - сказав він.

- Що в два рази? - не зрозуміла дівчина.

- Я вб'ю більше за тебе.

Ейр реготнула.

- А ти й рахувати вмієш? Я тепер серйозно перегляну своє ставлення до чемпіонів.

Румадеу розім'яв шию. Ці сабазадонці лише базікати вміють. Як справа доходить до справжньої бійки, стає зрозумілим, що всі розповіді про них — суцільна вигадка. Чемпіон обернувся. Позаду підходив Оррмарин.

- Іди до руїн. Химерниці знадобиться допомога. – кивнула йому Ейр.

- Химерниці? Допомога? - округлив очі воїн.

- Чорні обладунки. - з сумом у голосі зауважила сабазадонка.

Оррмарин зітхнув. Він побіг у той бік, де вже сховалася Естель.

- Я одного не можу зрозуміти. - сказав Румадеу, коли людина досить далеко відійшла.

- Лише одного? Ні, мені точно доведеться міняти про вас думку.

- Смішно. Але не дуже. - серйозність у тоні чемпіона змусила Ейр вислухати його. - Ось ми тут стоїмо. Прикриваємо цю доріжку. Попереду нас Химерниця. Амаліони зрозуміють, що ми вирішили захищати вузьку ділянку. Якщо їм не вдасться одразу пробити нас, то вони обійдуть нас он із того боку. - він кивнув ліворуч, але Ейр не повернулася, і він спопелив її поглядом. - Ти бачила. - кивнув він сам собі, зробивши висновки. - Гаразд. Тоді друге питання. Ми поділені. Коли вони нападуть на Химерницю, ми не зможемо їй допомогти. А вона нам. Вочевидь у нас менше ш…

Він осікся і замовк. Чемпіон повернувся до дівчини в півоберту і підняв брови. Сабазадонка стояла нерухомо, дивилася прямо перед собою як і раніше. Вона це все знала? Скільки вона мала часу для оцінки обстановки? Вона тільки й робила, що роздавала команди, коли вона встигла подумати про те, що...