Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

У нього виникла думка, що це може бути пов'язано з остаточною відповіддю, що таке епоха смертних, і що хотіли зробити боги і Марта?

.

Брандо йшов коридором двору, розповідаючи цю думку Фреї. Звичайно, він залишив поза увагою найхимернішу і незбагненну частину. Це було пов'язано з тим, що він не міг пояснити Фреї, що таке так звана «технологія» і знання його попереднього життя.

.

Він міг лише сказати Фреї, що її походження може бути пов'язане з Міірнами та таємницею, залишеною Драконом Темряви.

,

Фрея поринула в глибокі роздуми. Вона на мить задумалася і раптом про щось подумала. Я мало знаю про своїх батьків, Брендель. Все, що стосується минулого, є лише чутками. Одного разу Її Високість запропонувала мені поїхати в Фанорн і відвідати сім'ю моєї матері, якщо у мене буде така можливість. Вона має родовід гірського народу, і більшість гірських жителів мають довгі записи про власний клан та історію

, --

І це, сказала Валькірія, знявши з шиї намисто. Це те, що мені залишила мама. Дядько з тіткою подарували його мені під час церемонії повноліття

Це те, що залишили після себе батьки? Брандо був шокований. Це занадто дорого, Фрея.

?

Це нічого, Брандо. Фрея похитала головою. У мене дуже мало спогадів про батьків. Якщо він може допомогти вам знайти підказки про мою маму, він набагато більш значущий, ніж він сам. Крім того, є важливіша причина, чи не так?

Брандо взяв намисто, на якому ще залишався слід від температури тіла дівчини, і тримав його в руці. Це була красива срібна підвіска з встромленим в неї звичайнісіньким місячним каменем.

Фрея подивилася на нього, тримаючи в руці намисто, і злегка почервоніла. Вона, напевно, пам'ятала, де це намисто трималося близько до її тіла.

Брандо оглянув намисто. Деякий час вони не розмовляли. У коридорі панувала тиша, і було видно лише слабке місячне світло.

.

Валькірія зробила два кроки і раптом загальмувала. Вона зупинилася і тихо гукнула: Брандо.

.

Брандо був здивований. Нічого підозрілого в цьому намисті він не знайшов. Це намисто здавалося цілком звичайною реліквією. Він ніс у собі материнське благословення і тугу за дочкою.

Він почув, як Фрея назвала його ім'я ззаду. Саме тоді, коли він збирався обернутися, він раптом відчув, як його тіло напружується. Ззаду підійшла пара рук і міцно обійняла його груди.

.

Брандо одразу ж заткнув рота.

Я чекатиму на тебе в Еруїні. Фрея притиснулася щокою до його спини і тихо, майже тремтячи, сказала. У всіх все буде добре, чи не так?

.

Брандо кивнув.

Так, все буде добре.

.

Чи то цей світ, чи то люди, яких він хотів захистити.

1351

Розділ 1351

.

З іншого боку гори ледь чутно долинали бойові кличі.

.

Лицарі у важких обладунках крок за кроком піднімалися на вершину гори. Вони подивилися вгору і крізь щілини своїх металевих масок побачили межу між скелею з лезом ножа і небом. Білий туман хлинув з їхніх пащів і переплітався в холодному повітрі. Час від часу під ногами з гірського потоку котилися каміння, видаючи гуркіт звуків.

Обладунки цих лицарів сильно відрізнялися від важких і практичних обладунків народу Круз. Поверхня обладунків була блискучою і покрита красивими лініями. Під металевими пластинами було густе хутро для тепла. Кожен лицар носив довгий білий плащ. Під плащем з'являлися і зникали з кроками лицаря хрест і візерунки дикої троянди на нагруднику.

Лицарі весь час поверталися назад, щоб схопити своїх супутників. Вони йшли вперед по крутій горі, як тонка чорна смуга.

,

Крок за кроком їхня лінія зору поступово піднімалася вгору, поки вони не пройшли вершину гори. Налетів порив вітру, здувши їхні плащі. Лицар, що йшов спереду, підсвідомо хапався за власний плащ задньою хваткою.

Почулися карколомні бойові кличі.

Здавалося, що всі звуки на полі бою в одну мить посилилися в тисячу разів. Довгий звук горна і стукіт військових барабанів, здавалося, вразили їхні серця. Військо було схоже на повінь, що котилася, як грім.

.

Поле бою на гірському перевалі Ордос було повністю виставлено на очах у всіх. На відкритому схилі єдиний лицар народу Круз, що залишився, атакував чорну масу армії Кришталевого Скупчення. В океані час від часу, хвиля за хвилею, з'являлися шари темно-фіолетових спалахів, немов шторм, що проноситься по морю.

Дивлячись вниз, все поле бою на гірському перевалі Ордос було повністю переплетене. Чорний і червоний потоки розділяли один одного. Всілякі прапори майоріли в океані і час від часу їх поглинали хвилі. Барвиста аристократична коаліційна армія розвалювалася, а важка піхота народу Круз була ніби опорою всього поля бою, протистоячи неодноразовим атакам армії Кришталевого Скупчення. Вони були схожі на скелю, що стоїть посеред бурхливих хвиль.

Єдиною надією народу Круза була важка кіннота. Вони сподівалися, що важка кіннота, зосереджена на правому фланзі, зможе повністю розгромити армію, що стояла перед ними, до прибуття основних сил армії Кришталевого скупчення.

Однак часу на них залишалося не так вже й багато.

Лицар підвів очі. На небі висіли густі хмари. На землі, де похмуре небо з'єднувалося з горизонтом Східного Меца, розкинувся чорний океан, скільки сягало око.

.

Він відкрив металеву маску, і місячне світло відбилося в глибині його очей, виблискуючи.

.

Лицар обернувся.

.

Лицар позаду нього вже підняв прапор.

.

Срібний прапор з ластівчиним хвостом був піднятий високо при сильному вітрі.

. 20 . -

Тінь пролетіла над головами всіх і розправила крила. Його кісткові крила мали довжину понад 20 метрів. Разом з лицарем у чорних обладунках на спині він помчав у долину.

Один за одним з-поміж крутих вершин вилітали кістяні дракони. Вони літали над Лицарями, а їхні тіні постійно пролітали по вершинах гір.

?

Чи варто їм вірити? Майстер Родріго?

!

Лицар похитав головою. Я ніколи не вірив у хитрих створінь темряви, але зараз ми не можемо їх контролювати. Виконувати накази Його Святості Папи Римського.

!

Сурміть у ріг!

.

Вагіна не могла згадати, скільки разів вона вбивала собі шлях до ворожого строю. Хоча вона була ученицею командира легіону, на той момент вона була не в кращому стані. Її тіло було залите кров'ю, і майже все воно було її власним. Вона не знала, скільки ран під її бронею. Коли наставало виснаження, секреція адреналіну починала знижуватися. Біль настав, як приливна хвиля, і холодний піт почав просочуватися назовні.