Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

сповіщення, розміщуючи на тактичному екрані ніжно-зелену

цяточку з назвою. Голден упродовж тривалого часу спостерігав

за блиманням цятки. А тоді йому очі полізли на лоба.

— Трясця... — Голден натиснув на кнопку системи загального

сповіщення: — Наомі, підійди, будь ласка, на командну палубу!

— Гадаю, мені краще трохи побути тут, унизу, — відповіла.

Голден увімкнув бойову тривогу на своєму терміналі.

Освітлення на палубі стало червоним, тричі пролунала сирена.

— Старпом Наґата на командну палубу.

Нехай ображається на нього потім. Він заслужив. Але зараз не

можна гаяти часу.

Наомі прибула на місце менш як за хвилину. Голден уже

пристебнувся до крісла і вивів собі на екран лоґи системи

зв’язку. Наомі підтягнулася до свого крісла, також застебнула

ремені й, нічого не кажучи, запитально поглянула на Голдена —

«то ми все-таки помремо?». Якщо він накаже, вона піде на це.

Голден відчув однаковою мірою захоплення і роздратування

нею. Знайшовши те, що шукав у лоґах, він заговорив:

— Гаразд. Ми говорили по радіо з Міллером уже після того, як

Ерос зник із радара, так?

— Так, правильно. Але його скафандру бракує потужності, щоби передавати на великі відстані через товщу Ероса, тож

сигнал підсилював один із залишених там кораблів.

— А отже, що б там Ерос не робив, ховаючись од радара, радіо-хвилі це не блокує.

— Схоже на те, — у голосі Наомі поступово прокидалася

цікавість.

— І у тебе збереглися коди доступу до п’яти вантажників ОПА

на поверхні, так?

— Точно так... Трясця.

— Гаразд, — Голден розвернувся на кріслі до Наомі. — Для

чого «Росі» або будь-який інший військовий корабель у системі

вимикає транспондери?

— Щоб сигнал транспондера не дав змоги ворожим торпедам

навестися на них та підірвати, — Наомі тепер шкірилася разом із

ним.

Голден розвернув своє крісло назад до термінала і заходився

установлювати виклик зі станцією Тайко.

— Старпом, будь такою ласкавою, пригадай ті коди доступу, що

тобі дав їх Міллер, увімкни ті п’ять вантажників ОПА і запусти

їхні транспондери... Якщо наш гість на Еросі не вміє обганяти

радіо хвилі, то ми розв’язали проблему з прискоренням.

— Точно так, капітане! — усмішку в Наоминому голосі було

чутно навіть зі спини, і це розтопило останню крижинку

в Голденовому животі. У них був план. Вони це все роблять не

марно. — Виклик із «Раві». З’єднати їх зараз чи вже як увімкну

транспондери?

— Давай зараз.

Система зв’язку клацнула.

— Капітане Голдене. У нас нові накази. Схоже, ми

переслідуватимемо ту брилу трішки довше.

У голосі Мак-Брайд майже не було чутно, що її щойно послали

на вірну смерть. Лише стоїцизм.

— Можете зачекати кілька хвилин? — відповів Голден. — У нас

є альтернатива.

Поки Наомі вмикала транспондери тих п’яти кораблів, які

Міллер припаркував на поверхні Ероса, Голден переповідав свій

план капітанці Мак-Брайд і, окремою лінією зв’язку, Фредові.

Коли Фред озвався зі схвальним ентузіазмом — за себе й за

командування флоту ООН — п’ять вантажників посилали

сигнали про своє місцеперебування на всю Сонячну систему.

Минула лише година, і найбільша за всю історію людства зграя

міжпланетних балістичних ядерних боєголовок помчала до

Ероса.

«Ми переможемо, — сказав собі Голден, спостерігаючи рій

злісних червоних цяток на своєму тактичному екрані. — Ми

здолаємо цю штуковину». Ба більше, він і його команда

зможуть побачити цю перемогу. Ніхто не загине.

Окрім...

— Міллер дзвонить, — повідомила Наомі. — Напевно, помітив, як ми увімкнули його кораблі.

У Голдена щось усередині стислося. Коли прибудуть ракети —

Міллер буде там, на Еросі. Не всі зможуть відсвяткувати

перемогу.

— Привіт, Міллере. Як ся маєш? — хай як Голден старався, йому не вдалося приховати свого похоронного настрою.

Голос Міллера був посічений перешкодами і статикою — але не

настільки, щоб Голден не розібрав інтонації і не усвідомив, що

детектив приніс погані новини.

— Голдене. У нас проблема.

Розділ п’ятдесят другий. Міллер

Один. Два. Три.