Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

дверей і розсунув їх. За ним полетів Голден, змінюючи

в пістолеті магазин. Просто навпроти ліфта був броньований

люк. На металі білими трафаретними літерами нанесено «КІЦ».

Голден пішов у той бік, пересилаючи через костюм код

розблокування. Позаду Ларсон відпустив двері ліфта, і вони

зачинились. У шахті розносилося виття зомбі.

— Треба поспішати, — сказав Голден, ударяючи по кнопці

відкриття люка.

Він проштовхнувся всередину раніше, ніж люк розкрутився до

кінця. За ним влетів Ларсон.

В інфоцентрі досі залишалася одна людина — приземкуватий, міцно збудований азієць в адміральському однострої

з великокаліберним пістолетом у тремтячій руці.

— Не наближайтеся, — попередив чоловік.

— Адмірале Нгуєне! — вирвалося у Ларсона. — Ви живі!

Нгуєн залишив його слова без уваги.

— Ви прийшли за кодами віддаленого доступу до ракет-носіїв

біологічної зброї. Вони у мене тут, — він підняв планшетний

термінал. — Вони ваші в обмін на дорогу з цього корабля.

— Він нас забере, — сказав Ларсон, показуючи на Голдена. —

Він сказав, що і мене забере.

— Ніфіга, — сказав Голден Нгуєну. — Навіть не мрій. Або

віддай ці коди, бо в тобі залишилося щось від людини, або

я заберу їх із твого трупа. Мені срати, як це станеться.

Вирішувати тобі.

Нгуєн перезирався то з Ларсоном, то з Голденом, стискаючи

планшет і пістолет з такою силою, що пальці побіліли.

— Ні! Це ви повинні...

Голден вистрілив йому в горлянку. Десь у стовбуровій частині

його мозку схвально кивнув детектив Міллер.

— Починай прокладати альтернативний шлях назад до мого

корабля, — наказав Голден Ларсону, крокуючи через кімнату, щоб схопити планшет, який завис біля тіла Нгуєна.

Він не одразу знайшов важіль самознищення, прихований за

замкненим щитком. Код розблокування від Саузера дав йому

доступ і до нього.

— Вибач, — відчиняючи його, тихо мовив Голден до Наомі. —

Я знаю, що начебто обіцяв більше цього не робити. Але не було

часу...

— Припини, — в голосі Наомі бринів сум. — Цей покидьок

заслуговував на смерть. І я знаю, що потім ти будеш почуватися

кепсько. Мені цього достатньо.

Щиток відчинився, і за ним була проста кнопка. Навіть не

червона, а біла, як із заводу.

— І це підірве корабель?

— Таймера нема, — прокоментувала Наомі.

— Ну, це протиабордажний запобіжник. Якщо хтось відчиняє

цю панель і тисне на кнопку — значить, що корабель втрачено.

Толку робити таймер — щоб вороги могли його знешкодити?

— У нас технічна проблема, — сказала Наомі.

Вона вже знала, про що він думає, і хотіла знайти відповідь, перш ніж Голден поділиться своїми міркуваннями.

— Ми можемо її розв’язати.

— Не можемо, — відказав Голден, чекаючи, коли прийде

смуток, але натомість відчув тихий спокій. — Шахтою ліфта

зараз намагаються видертися кількасот дуже злих зомбі. Все

одно ми не зна йдемо рішення, за якого я не залишуся тут.

Його плече стиснула рука. Він підвів очі, й Ларсон сказав:

— Я натисну.

— Ні, ти не мусиш...

Ларсон витягнув руку. На рукаві скафандра був тонкий розрив

там, де його затисли двері ліфта. Навколо розриву — брунатна

пляма завбільшки з долоню.

— Така вже моя, мабуть, грьобана доля. Але я дивився

трансляції з Ероса разом з усіма. Ви не можете мене забрати.

Вже скоро я можу стати... — він зупинився і головою показав

назад у бік ліфта. — Можу стати одним із них.

Голден узяв руку Ларсона у свою. Через товсті рукавички він

нічого не відчував.

— Мені дуже шкода.

— Гей, ви принаймні старалися, — Ларсон сумно посміхався. —

Принаймні тепер я точно не помру від спраги в шафці.

— Я доповім про це адміралові Саузеру, — пообіцяв Голден. —

Подбаю, щоб усі знали.

— Ну, серйозно... — сказав Ларсон, зависаючи біля кнопки, що

на кілька секунд перетворить «Аґату Кінг» на маленьку зірочку, потім зняв шолом і глибоко вдихнув. — Є ще один шлюз на три

палуби вище. Якщо вони досі не в шахті, ви можете вибратися.

— Ларсоне, я...

— Вам варто вже йти.

* * *