Читати книгу - "Українські традиції"

перейнялася думкою про те, що має бути єдиний Творець всесвіту, її світлий розум відкидав могутність богів язичників, творіння рук людських, і чутливе серце її шукало невідомого Бога. Коли настав час, батько сказав дочці, що їй треба виходити заміж. Але вона відмовилась. Батько спочатку думав, що на неї вплинуло її самітне життя.

Він дозволив їй зустрічатись із дівчатами її віку. Серед її подруг були християнки, які розкрили їй суть віри Христової. З великою радістю вона сприйняла звістку про спасіння роду людського. Вона побажала стати християнкою і невдовзі прийняла святе хрещення від священика, котрий приїхав у її місто з Олександрії.

Коли батько довідався, що його дочка стала християнкою, він побив її, зачинив у кімнаті, опечатав двері й поставив до них сторожу. Погрози і побої батька не скорили Варвару. Переконавшися, що він не може зломити її віру, він відвів її до начальника управи Мартіана і сказав йому, коли вона не покається і не поклониться богам язичників, то той може чинити з нею що хоче. «Муч її, як хочеш. Я їй не батько, і вона мені не дочка!»

Мартіан був розчулений молодістю і вродою Варвари. Він почав її умовляти, аби вона зберегла своє молоде життя. Та свята діва, сповнена любов'ю до Христа, нізащо не визнавала богів язичників і заявила Мартіану, що вона готова прийняти мученицьку смерть заради свого Бога і Спасителя. Тоді розгніваний Мартіан наказав її катувати і кинути до в'язниці. Сам Ісус Христос з'явився до неї і зцілив її рани.

Коли її знову привели до Мартіана, то він здивувався, побачивши, що всі рани в неї загоїлись і вона цілком здорова. Він запропонував їй принести жертву богам за своє зцілення. «Не твої боги зцілили мене, – вигукнула св. Варвара, – мене зцілив Господь Бог Ісус Христос. Йому я з вдячністю поклонюсь і віддам себе в жертву».

Її знову почали катувати. Вона мужньо зносила тортури. Дівчинка Юліанія, побачивши її мужність, підбігла до Мартіана і голосно заявила, що вона також християнка. Її зразу ж схопили і підвісили на дереві разом з св. Варварою і піддали страшним мукам. Після цього обом святим відрубали голови. Це було в 306 р. по Р. X. В той же день Діоспор і Мартіан загинули від блискавки під час грози, і від них не залишилося навіть кісток. Мощі св. Великомучениці Варвари були в м. Києві у Михайлівському Золотоверхому монастирі. Сюди вони були перевезені з Царграда грецькою царівною Варварою, дружиною великого князя. Зараз мощі св. Великомучениці Варвари знаходяться у Володимирському соборі.

Тропар свята: Варвару святу вшануймо, бо сітки ворожі вона розірвала і, як пташка, визволилася вона з них за допомогою Христа, Великомучениця преславна.

Народна легенда каже, що свята Варвара Великомучениця була така мудра на вишивання, що вишила ризи самому Ісусові Христу. У день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину місити. «Можна тільки вишивати та нитки сукати…» Беручись до вишивання, колись дівчата хрестились і шептали: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила».

«Варвари» – день повороту на весну. Приповідка каже, що «Варвара ночі увірвала, а дня приточила».

На другий день – преподобного Сави, а на третій – Миколая. В Україні в цей час звичайно випадають великі сніги, починаються справжні морози, замерзають річки. З цього приводу в народних приповідках говориться: «Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола морозом придавить!», «Варвара мосте, Сава гостре, а Микола гвозде!», «Варвара заварить, а Микола поставить кола!»

Всі ці три дні наші селяни варили колись кутю та узвар – «щоб хліб родив та садовина рясніла!».

День Святого Миколая
(6 грудня ст. ст. – 19 грудня нов. ст.)

Немає на нашій землі жодної християнської хати, де не було б на стіні образа святителя Миколая. Немає душі, що не горнеться до цього великого святителя. Святий Миколай для нас, християн, з давніх-давен – правдиве правило віри і уособлення сумирності. Кожна християнська душа любить його і звертається до нього зі своїми потребами, бо серце чує і знає, що він колись, за свого життя, був добродієм для християн, отож і сьогодні він може подати нам руку допомоги в нашій біді.

Св. Миколай народився в місті Патарі, в Малій Азії, від благородних, правовірних і багатих батьків – Феофана і Нони, близько 280 року, за царювання Валеріана. Батьки його сповідували християнську віру. Микола уже змалку був набожним. З віком він виявляв схильність до суворого стримування і полюбляв бути на самоті. Вихований у страху Божому, він завжди уникав мирських веселощів, любив бути в храмі Божому і зрештою відцурався мирського життя і прийняв чернечий чин. Після смерті своїх батьків Микола роздав свою спадщину бідним людям, а сам вирушив до Палестини поклонитися святим місцям. Після подорожі повернувся в м. Патар, де єпископом був його дядько. Той запропонував йому прийняти сан священика.

Відтоді св. Миколай допомагав усім, хто потребував його ласки. Своїми молитвами він утихомирює бурю на морі, рятує хворих і без ліку творить добрі діла. За такий великий і ревний труд він одержав сан архієпископа в місті Мірах. Він не пишався тим, що посів таке високе становище в Церкві Христовій. Навпаки, він носив простий одяг, їв один раз