read-books.club » Сучасна проза » Сповідь 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь"

202
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сповідь" автора Жан-Жак Руссо. Жанр книги: Сучасна проза / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 221 222 223 ... 235
Перейти на сторінку:
усвідомлення своїх координат не лише у просторі, а й у часі. Герой-оповідач «Сповіді» прагне наблизитися до розуміння себе через опис подій минулого та, чи не головне, через опис часу письма про події минулого. Разом з тим тексту «Сповіді» (на відміну від роману Руссо «Юлія, або Нова Елоїза») не можна відмовити у характеристиці, яку виділив Жак Дерріда: у творі відбувається заміщення усного мовлення, висловленого слова, завдяки чому письмо постає змістовим доповненням до усного мовлення. Текст «Сповіді» звучить так, ніби Руссо сидить поруч і розповідає, дивлячись у вічі читачу, історію свого життя. Незважаючи на дистанцію, що відділяє сучасного читача від часу створення «Сповіді», людина початку ХХІ століття має змогу вступити у діалог з Руссо, який залишив себе у тексті не стільки як видатну особистість епохи Просвітництва, скільки як суб’єкта, який упевнено йде до правди власного «Я».

Засвідчуючи страждання, конфлікти та розкаяння Руссо у період роботи над книжкою, «Сповідь» говорить не лише про час свого створення – твір має здатність дивовижним чином показувати навіть сучасному читачу його час у тих смислах, що не проявляються на видимій поверхні життя.

Текст «Сповіді» від самого початку роботи над ним не знав браку уваги, що особливо зросла після смерті автора. Поліція могла заборонити публічні читання його книг, але смерть зробила Руссо недосяжним у буквальному значенні цього слова. Ховаючись від переслідувань не один рік, шукаючи притулку, де можна було б продовжувати пошуки істини, Руссо повернувся до свого читача через текст. Могила Жан-Жака в Ермонвілі стала меккою, виник культ Руссо, проти чого влада виявилася безсильною. Укотре Руссо переміг усіх. Наступні епохи вносили свої корективи в тлумачення тексту «Сповіді», які, однак, не носили революційного характеру, а тому мало у чому змінювали текстове повідомлення останнього твору Руссо, що, попри намір свого автора, виявив: боротьба людини з самою собою не закінчиться ніколи. Здоровий глузд та критичне ставлення до себе кинули виклик ірраціональному страху людини просвітницького розуму в цьому тексті, що є і естетичною роботою, і екзистенційним завданням, проектом самопізнання, які отримали назву «Сповідь».

Відносини Руссо зі своїм часом були напруженими та відзначалися винятковою амбівалентністю. Навіть сьогодні у французькій критичній думці навколо його творчості залишається помітною спокуса змістити акцент у розмові про Руссо з текстів на тему інтриг його життя. Особисте життя Руссо – реальної людини завжди заважало належному сприйняттю його «Сповіді». Руссо залишається призмою ірраціональних страхів і на межі ХХ – ХХІ століть. Автор «Сповіді» занурився сам і занурює читача знову й знову в темні сторони Просвітництва.

Коли Руссо називають батьком нового аналізу почуттів, беруть до уваги багато його творів, але «Сповідь» у цьому колі займає особливе місце. В останньому своєму проекті Руссо підсумував життя та творчість в один пройдений шлях. Попри зауваження Франсуа Моріака про те, що Руссо був не першим, хто відкрив слабкість людини до виведення своїх таємниць назовні, саме завдяки «Сповіді» він увійшов в історію літератури та культури як дороговказ зміни напрямку творчої мандрівки. У той час як XVIII століття переживало бум теми мандрів як засобу підкреслення величі раціонально мислячої людини, Руссо поринає у внутрішню подорож ландшафтами пам’яті, звужуючи карту зовнішнього світу до маршруту приватного життя та таємниці почуттів.

Історія написання та видання «Сповіді» позначена боротьбою окремого суб’єкта з усім світом, непримиримістю, обуренням, пошуком засобів самовиправдання, примирення з собою і разом з тим таємничими процесами внутрішнього світу людини не лише як вінця цивілізації, а також як її вічної загадки. На час створення «Сповіді» Руссо вже був відомою людиною, яка відмовилася від життя серед представників вищого прошарку тогочасного суспільства. Охочих прочитати його «Сповідь» було більше ніж просто багато. Це добре знав видавець Руссо, який квапив його із закінченням тексту, але історія розгорталася зовсім не гладко. Усе почалося з непорозуміння: момент публікації автобіографічних творів виявився не тим, якого прагнув Руссо. За два місяці до смерті він вручив Полю Мульту третій варіант рукопису «Сповіді»[227] з проханням надрукувати не раніше1800 року.

Автор знав з досвіду, принаймні з 1764 року, після друку «Почуттів громадян» («Sentiment des citoyens») Вольтера, яким травматичним може бути погляд на своє приватне життя. Він не міг ігнорувати той факт, що сповідь про його власне життя є водночас зізнанням про приватне життя близьких йому людей, на що у них не питали згоди. «Оскільки це неможливо зробити, не показавши й інших людей такими, які вони є, ця праця могла вийти в світ лише після моєї смерті і смерті багатьох інших». І тому він заздалегідь просить у самому тексті у них вибачення.

Неможливо точно визначити час, коли Руссо почав працювати над «Сповіддю». Різні джерела подають різні дати: з 1765-го по 1770-й, з 1775-го по 1780-й. У тексті «Сповіді» Руссо зізнається: «Я ніколи не міг нічого створити, сидячи з пером у руці за письмовим столом перед аркушем паперу. Я подумки пишу на прогулянках, серед лісів і скель, уночі в ліжку, під час безсоння». Безсумнівним залишається той факт, що роки роботи над проектом сповіді в житті Руссо були заповнені мандрами та буремними подіями. Він почав занотовувати свої спогади в особливо складний період свого життя: в 1762 році парламент Парижа засудив «Еміля», наказавши спалити текст, це рішення відразу наслідували республіка Женева і Голландія. Руссо переховувався і знайшов притулок у князівстві Невшатель. П’ять перших книжок написані у Вутоні, шоста – в Тріє, наступна – в Монтері, дванадцята – в Парижі. Руссо вкладає в письмо перші п’ятдесят три роки свого життя до 1767 року. Улюблений видавець Руссо Рей, Мульту та Дюкло квапили Жан-Жака написати історію свого життя, і в 1764 році він почав писати свій портрет. Процес роботи над твором змінив напрям свого розгортання після сварки Руссо з Вольтером та видання «Почуттів громадян», в яких Вольтер, ховаючись під псевдонімом, відкривав усім відмову Руссо від своїх дітей (вчинок, який у тексті «Сповіді» набуде пояснення, причому Руссо підкреслить, що не приховував своїх дій, навіть більше – розповідав усім знайомим). Руссо подумав, що пані д’Епіне (про яку також багато мови у «Сповіді») дала матеріал для пасквіля на нього, і, будучи упевненим, що його прагнуть заплямувати назавжди, заборонив друк ескізу «Мій портрет» та з метою виправдатися і скомпрометувати опонентів почав писати «Сповіді».[228]

Руссо довіряв видавцям та книгопродавцям у роботі з його навіть найдрібнішими документами, однак зіштовхнувся з пародіями на себе, спланованим чи мимовільним маскуванням його письма. Саме тому

1 ... 221 222 223 ... 235
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь"