Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

і вогнистим червоним волоссям, підстриженим майже під нуль.

На нагрудній нашивці написано «ЛАРСОН».

— Під час аварійної ізоляції запечатало всі люки. Я застряг тут, але завдяки внутрішній системі охорони бачив, що відбулося.

Я сподівався взяти скафандр і вилізти через шлюз, але він теж

був зачиненим. До речі, як ти зайшов?

— У мене коди адміральського рівня, — відповів Голден і тихо

запитав Наомі: — За наявного рівня радіації, яка вірогідність, що наш приятель виживе?

— Непогана, — сказала Наомі. — Якщо ми покладемо його

в лазарет протягом наступних кількох годин.

Тоді Голден знову звернувся до Ларсона:

— Добре, підеш зі мною. Мені потрібно до командного

інфоцентру. Приведи мене швидко, і я заберу тебе з цього

корита.

— Слухаюся! — відповів той, віддаючи честь.

— Він думає, що ти адмірал, — засміялася Наомі.

— Ларсоне, одягни скафандр. Швидко.

— Точно так, пане адмірале!

Скафандри, що зберігалися у шафках біля шлюзу, принаймні

мали власний запас повітря. Це послабить шкоду від радіації, яку поглинав молодий матрос. А ще герметичний скафандр

знизить ризик заразитися від протомолекули, коли вони

пробиратимуться через корабель.

Голден почекав, поки Ларсон натягне на себе скафандр, пере-слав код розблокування на люк, і той розчахнувся.

— Після тебе, Ларсоне. Командний інформаційний центр, якомога швидше. Якщо когось зустрінемо, особливо якщо той

хтось блює — відійди і дай мені з ним з’ясувати.

— Точно так, — відкарбував Ларсон.

Його голос шипів на забитому статикою каналі. Він ринув

у коридор, довірившись Голдену, і, не зупиняючись, вів його

понівеченим кораблем. Вони затрималися тільки перед

запечатаним люком, та й то лише на короткий час, що

знадобився Голденовому костюмові, щоби переконати його

відкритися.

Та частина корабля, якою вони пересувалися, здавалася

взагалі неушкодженою. Кокон з біологічною зброєю підбив їх

ближче до корми, і чудовисько попрямувало прямо до реактора.

За словами Ларсона, дорогою воно вбило частину екіпажу разом

із усім контингентом піхотинців на кораблі, котрі спробували

його зупинити. Але, діставшись до машинної зали, чудовисько

майже перестало зважати на решту. Ларсон сказав, що невдовзі

після цього вимкнулася корабельна система спостереження. Він

не знав, де перебуває чудовисько, і не міг вибратися з кімнати

зберігання, тож заховався перечекати у шафці.

— Коли ви прийшли, я побачив тільки цей великий об’ємний

червоний костюм, — пояснив Ларсон. — Подумав, що ви — одне

з тих чудовиськ.

Відсутність помітних пошкоджень була гарною ознакою. Тобто

всі люки та інші системи на їхньому шляху досі працюють.

Відсутність чудовиська, яке шаленіє на кораблі, — ще краще.

Турбувала Голдена відсутність людей. На кораблі такої

величини було більше тисячі членів екіпажу. В тій частині

корабля, яку вони проходили, мав би бути хоча б хтось, але вони

досі нікого не зустріли.

Не обнадіювали й калюжі брунатного слизу де-не-де на

підлозі.

Ларсон зупинився перед замкненим люком, щоб Голден міг

перевести подих. Важкий захисний костюм не був задуманий

для тривалої подорожі, й усередині починало смердіти потом.

Поки він узяв хвилинку для перепочинку і дав системі

охолодження знизити температуру костюма, Ларсон сказав:

— Ми зараз пройдемо повз носовий камбуз до одного

з ліфтових відсіків. Інфоцентр — на палубу вище. П’ять-десять

хвилин мак симум.

Голден перевірив запас повітря і побачив, що той спорожнів

уже майже наполовину. Він швидко наближався до точки

неповернення. Але щось у голосі Ларсона привернуло його

увагу. Те, як він сказав «камбуз».

— Чи є щось таке, що мені варто знати про камбуз?

— Не знаю. Але, коли вмерли камери, я все сподівався, що

хтось прийде мене забрати. Тож я спробував додзвонитися до

когось. Коли це не спрацювало, я почав через бортовий

ком’ютер перевіряти місцеперебування всіх, кого знаю. Про кого

я б не питав, відповідь завжди була одна —