Читати книгу - "Нарис Історії ОУН"

свої документи, що були заховані в іншому місці. Це знову виглядає не дуже правдоподібно, бо це була б крайня легкодушність з боку Тураша. Не повертаючи по документи, він міг здобути одну добу часу, не більше. „Чи треба було йому задля цього ризикувати і йти без усяких документів? Над цілою справою висить серпанок таємниці, на яку падає посередня чи, – не хочеться думати, – безпосередня тінь згаданої „залізної руки”.

Загадка загибелі Крайового провідника ОУН Мирослава Тураша-„Грабовського” вліті 1939 року залишилася досі нерозгаданою.

ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В 1939 РОЦІ

У другій половині 1938 року кількість ув'язнених за приналежність до ОУН на всьому просторі західноукраїнських земель досягла кілька тисяч осіб. Кількість арештованих у 1939 році, головно в останні місяці до вибуху війни, досягла приблизно 20 тисяч осіб. Велику частину арештованих поляки на початку 1939 року почали вивозити до концентраційного табору в Березі Картузькій і то не лише з теренів, що межують з Карпатською Україною, (напр., на початку 1939 року вивезено до Берези Картузької Ол. Самохваленка й М. Никифорука з Богородиці, пов. Грубешів на Холмщині). Кількість ув'язнених у Березі Картузькій українців, з вибухом німецько-польської війни, становила кругло 5 тисяч осіб.

Тих в'язнів, що проти них ведено слідство в якійсь конкретній справі, засадничо тримано також у 1939 році у в'язниці дотичного міста, а опісля їх суджено.

У лютому 1939 року суд у Чорткові за поширювання летючок ОУН засудив Романа Мончаковського з Джурина на 2,5 року ув'язнення.

Львівський суд засудив у лютому Петра Ґнипа з Жорниськ, пов. Городок, – за демонстративне биття в дзвони в зв'язку з смертю полк. Коновальця та за переховування підпільних видань, – на 3 роки ув'язнення.

У Золочеві 16 лютого 1939 р. за співання протипольських пісень засуджено: Дмитра Куп'яка на 3 роки, Михайла – сина Юрка, Михайла – сина Михайла й Ольгу Куп'яків, Ол. Семеніва, В. Бербеку, Т. Вовка, Е. Парубочого і М. Романюка – усіх із Яблонова, пов. Камінка, – по 2 роки, а Ол. Вовка на півтора року ув'язнення.

Львівський суд на виїзній сесії в Белзі засудив 22 лютого, за спротив польській поліції розкопати могили стрільців, М. Олійника з Себечева, С. Наконечного, І. Кравчука, Д. Новосада і В. Луцика з Цеброва на кари від 6 до 12 місяців ув'язнення.

Суд у Стрию за перехід кордону до Карпатської України засудив по 1 рокові ув'язнення: М. Кравчука, Л. Сорочака, П. Глушка, В. Патрія, І. Ліденка, Я. Максимця і В. Сливинського.

За участь у протипольських демонстраціях у зв'язку з справою Карпатської України суд в Золочеві в березні 1939 року засудив: П. Коковсьського, Андрія Мельника, М. Качмарського, І. Грицая, І. Качмарського і П. Борисника по 8 місяців ув'язнення, а неповнолітньому М. Боднареві висловив улімнення. Всі підсудні були із Зборова. За ті самі провини суд у Бережанах засудив: Василя Сенькова з Потутор на 2 і пів року, а Федя Данилова з Вербова – на один рік ув'язнення.

За намагання перейти кордон до Карпатської України суд у Турці 17 березня 1939 року засудив Дм. Стецюка з Вербова, пов. Бережани, на 2 роки ув'язнення.

31 березня 1939 р. бережанський суд на виїзній сесії в Ходорові за приналежність до ОУН засудив: Івана Лукавецького на 5 років, Василя Проця, Петра Закорчемного, Теодора Зельонку по 3 роки тюремного ув'язнення, а В. Хруща, В. Кобрина і Л. Католу (усіх із Сугрова) звільнено.

У квітні 1939 р. самбірський суд засудив, за переховування групи українських революціонерів, які опісля перейшли на Карпатську Україну, – о. Й. Кабаровського, інж. Е. Літинського по 2 роки, а Л. Клима на півтора року ув'язнення.

4 квітня 1939 р. у Львові за приналежність до ОУН засуджено: студента Романа Коцюмбаса з Бібрки на 5 років, а в Тернополі Василя Потічного з Купчинець – на 9 місяців ув'язнення.

За вербування добровольців до Карпатської Січі суд у Станиславові в квітні 1939 р. засудив М. Стефаніва й І. Вередюка по 2 і пів року, Д. Микитчука на 2 роки, Ю. Соловчука та Ю. Одока з Микуличина по 14 місяців ув'язнення.

Самбірський суд у травні того ж року засудив учня гімназії Є. Ясеницького з Старої Соли, за приналежність до ОУН, на 4 роки ув'язнення.

За оборону стрілецьких могил у Підберізцях, пов. Львів, перед польською поліцією, львівський суд 21 липня 1939 р. засудив: П. Царя на 10 місяців, П. Дмитерка на 8 місяців, В. Дмитерка на 7 місяців безоглядного тюремного ув'язнення, а І. Чинила, П. Ґуля, М. Коваля по 7 місяців, М. Чорного, І. Дзюбика й І. Гарапу по 6 місяців ув'язнення з тимчасовим припиненням виконання кари.

Чортківський суд у серпні 1939 р. засудив за приналежність до ОУН Василя Пшика, Павла Федоркова, Миколу Мороза, Сильвестра Швеця, Івана Леганчука, Марію Бітів та Михайла Музичку по 3 і пів року тюремного ув'язнення.

За виступ проти поліції під час панахиди на могилах у Хирові, в якому згинули дві особи, суд у Самборі в серпні 1939 року засудив Е. Кендзерську й С. Кузика по 10 місяців, М. Бойка, Розалію Хому й О. Петровського по 8 місяців, вісім інших підсудних – по 6 місяців ув'язнення.

РИМСЬКИЙ „II. ВЕЛИКИЙ ЗБІР УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ”

Устрій Організації Українських Націоналістів, що його 1 лютого 1929 року схвалив Конґрес Українських Націоналістів, встановив, що Великі Збори ОУН повинні відбуватися через два роки. Але процес злиття УВО в ОУН і організаційні перебудови в зв'язку з арештами припізнили Конґрес. Обов'язок підготовити ВЗУН лежав на організаційному референті ПУН, одначе ця справа проволікалася, а тому в 1936 році полк. Коновалець доручив підготовку II. Великого Збору новому членові ПУН-у Іванові Ґабрусевичеві-„Іртенові”. Передбачалося, що II. ВЗ буде скликаний у другій половині 1937 року.[347]

Одначе, заплянований реченець був пересунений на пізніше, а причиною цього була виразна вимога полк. Коновальця. Наладнування зв'язку з східньоукраїнськими землями й розбудова там організаційної мережі проходили успішно і з уваги на це полк. Коновалець бажав, щоб на II. Великому Зборі були присутні також представники СУЗ і щоб за їхньої співучасти були прийняті відповідні постанови, які заторкували б організаційно-політичний характер націоналістичних клітин на підсо-вєтській Україні. В зв'язку з цим полк. Коновалець вирішив теж виїхати весною 1938 року нелеґально до УССР, використовуючи організаційні зв'язки,