Читати книгу - "Нарис Історії ОУН"

Мирослав Тураш-„Грабовський” – Крайовий провідник, Володимир Тимчій-„Лопатинський” – організаційний референт, Дмитро Грицай – референт військових справ, Володимир Гринів-„Кремінський” – його заступник, Василь Турковський – референт пропаґанди, Дмитро Мирон-„Орлик” – референт політичних справ, Ярослав Рак – його заступник, Петро Мірчук-„Залізняк” – референт ідеологічних справ, Богдан Рибчук – служба безпеки, Роман Малащук – студентський сектор.

ВІДПЛАТНІ АКЦІЇ

ОУН перейшла на західноукраїнських землях до посиленої бойової діяльности. Від осени 1938 року на ЗУЗ шалів польський терор, що подекуди нагадував „пацифікацію” 1930 року. Сконцентровані в зв'язку з подіями на Карпатській Україні польські відділи поліції й війська нападали, при нагоді леґальних українських імпрез, на українське населення й жорстоко били присутніх, а українські установи демолювали. В тій польській терористичній акції проти мирного українського населення польській поліції і солдатесці помагали польські колоністи, „стшельци” та інші місцеві польські шовіністи. Тому КЕ ОУН вирішила звернути протитерор насамперед на польську поліцію і „стшельців”.

В ході тієї відплатної акції, що відбувалася весною й літом 1939 року, з рук бойовиків ОУН згинуло кільканадцять польських поліціянтів у різних місцевостях українських земель та значна кількість польських „стшельців”. Особливо широко розгорнулася та акція ОУН в Бережанщині.

Великого розголосу набула тоді справа бойовика ОУН Данила Пукала. В червні 1939 року в Вимислівці, пов. Бережани, застрелено поліціянта М. Федоровського. Під час розшуків за атентатниками поліційна стежа зустріла була 2 липня 1939 року на полях поміж Вимислівкою і Будиловом трьох мужчин, які на наказ підняти руки вгору відповіли пострілами до поліціянтів. Один поліціянт згинув, інші відступили, обстрілюючи бойовиків ОУН, і заалярмували станицю поліції. На допомогу стежі прийшов більший відділ поліції, оточивши хату, що в ній сховався один із бойовиків ОУН.

Після кількох годин перестрілки прибула дальша підмога для поліції – довколишні польські „стшельци”, а також відділ поліції з Бережан, а з нею разом також начальник слідчого уряду та головний комендант польської поліції генерал Кордіян-Заморський, який тоді перебував у Бережанах на службовій інспекції. Поліціянт Пєржхаля, якому здавалося, що захований у хаті бойовик уже не має набоїв, увійшов до хати, але там загинув. Бойовик забрав від нього зброю й амуніцію й далі відстрілювався. Перестрілка тривала кілька годин, у висліді чого було поранених ще кількох поліціянтів і „стшельців”.

Врешті, поліція запальними кулями запалила хату й під час спроби бойовика вирватися з вогню його було застрелено. Виявилося, що це був 22-річний Данило Пукало з Вимислівки, що його поліція шукала як підозрілого за вбивство поліціянта Федоровського. Двох його товаришів, які зразу подалися в поля, а не ховалися, поліція не змогла спіймати.

20 квітня 1939 року в Дичкові, пов. Тернопіль, застрелено коменданта поліційної станиці в Бірках Великих – Анджея Слабого. У ході слідства арештовано Омеляна Зварича, що його поранив був А. Слабий під час перестрілки.

ОУН відновила також боротьбу проти колонізування українських земель польськими поселенцями. Наприклад, увечері 26 червня 1939 року 12 бойовиків ОУН запалили новозбудовану польську колонію в Плетеничах, пов. Перемишляни. При тому підстрелено польського сторожа. Коли ж колоністам прибула допомога, бойовики, відстрілюючись, зникли в темряві ночі.

Одначе, праця мережі ОУН була в той час надзвичайно важкою, бо саме тоді проходила велика хвиля арештів, у зв'язку з польською гістерією перед загрозою світової війни.

Вже в березні 1939 року, разом з іншими учасниками студентського Конґресу у Львові, були заарештовані члени КЕ Роман Малащук, Богдан Рибчук і Петро Мірчук, а кілька днів пізніше Василь Турковський. Тому, що ті у'язнення не були пов'язані з якоюсь бойовою акцією, а тільки з студентськими справами, то здавалося, що це тимчасові поліційні репресії, і змін у складі КЕ не проведено.

Масові арешти на всьому просторі західньоукраїнських земель раз-у-раз переривали мережу ОУН також на провінції. Одначе, тому, що ліквідовано дотеперішній ненормальний стан її двоподілу на „офіційне” й „неофіційне середовище”, вона швидко поповнювалася й незабаром міцніла.

ЗАГАДКОВА ЗАГИБЕЛЬ М. ТУРАША-„ГРАБОВСЬКОГО”

Багато дошкульнішою, ніж масові ув'язнювання членів ОУН на українських землях, і цілком несподіваною була загибель Крайового провідника ОУН на ЗУЗ Мирослава Тураша-„Грабовського” в літі 1939 року.

До справи невдоволення з праці Л. Ребета, як колишнього Крайового провідника, і справи Ярослава Барановського, який далі залишався референтом зв'язку з Краєм як член ПУН-у, а після смерти полк. Коновальця був призначений полк. Андрієм Мельником членом триособової „Президії ПУН-у” (О. Сеник, Я. Барановський і ген. М. Капустянський), – приєдналися нові важливі справи персонального і політично-програмового характеру. Цими справами були: покликання на пост Голови Проводу Українських Націоналістів полк. А. Мельника, проти чого були застереження з боку крайової ОУН тому, що полк. Мельник цілими роками не брав жодної участи в діяльності ОУН і навіть не був її формальним членом, та справа незрозумілої заборони ПУН-ом для українських революціонерів переходити з українських земель під Польщею на Закарпаття, щоб там боронити незалежність Карпатської України перед мадярською аґресією.

Для обговорення і вияснення усіх тих конфліктних справ виїхав М. Тураш вліті 1939 року до Праги, користуючись підробленими польськими туристичними документами. Бувши перед тим у Данціґу, він умовився з Осипом Тюшкою повідомити його про вислід своїх розмов листом, писаним за домовленим кодом.

До Праги М. Тураш-„Грабовський” прибув щасливо, без пригод, повідомивши про це своїх друзів у Львові домовленими листами. Його перебування в Празі потвердили опісля і члени ПУН-у, з якими він там зустрічався. Прийшов також до Данціґу до О. Тюшки заповіджений лист, писаний кодом, з інформаціями, що всі справи будуть поладнані позитивно; прибув теж інший лист, писаний по-українськи Анною Чемеринською.

Незабаром після того усякий слід по М. Турашеві-„Грабовському” пропав. З-за кордону повідомляли, що він повернувся до краю, але на українські землі він не дійшов, ані чеська чи польська поліція не повідомляли в той час про його заарештування чи загибель на кордоні. На жодний слід не могла попасти в пошукуванні за ним і його родина та організаційні чинники.

Л. Ребет у своїх споминах пише про цю загадку так: „Виходило б тоді, що поляки схопили його на кордоні і, як підозрілого розвідника, з вибухом війни розстріляли, не повідомивши ні словом рідню. Ця можливість була б правдоподібна, тільки... Тураш не повернувся по свої польські документи, необхідні для його повороту. Відповідальні за кордоном за його долю особи сказали на запит у цій справі, що Тураш так спішився з поворотом у Край, що не мав часу вступити по