Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

витримував це з гідністю.

Міллер якраз пішов до бару замовити чергове коло на всіх, коли раптом дзенькнув його планшет. А тоді в усьому барі по

черзі дзенькнули п’ятдесят інших планшетів. Міллер відчув, як

нутрощі скрутило вузлом. Разом із усіма іншими поліціянтами

він поліз по термінал.

На екрані була капітанка Шаддид. Її заспані очі світилися

сліпою люттю; ідеальна ілюстрація владної жінки, якій не дали

виспатися.

— Пані та панове, — сказала вона. — Чим би ви зараз не

займалися, облиште все і будьте на робочих місцях. Нештатна

ситуація.

— Десять хвилин тому, — продовжила Шаддид після паузи, —

з напрямку Сатурна прийшло незашифроване підписане

повідомлення. Ми не підтвердили його справжність, але

цифровий підпис збігається з нашим ключем. Я поки його

заблокувала, але можете бути певні, що знайдеться мудак, який

зіллє його у спільний доступ, і за п’ять хвилин після того лайно

розлетиться з вентилятора. Якщо поруч із вами є хоч один

цивільний, вимикайте трансляцію негайно. Для всіх інших —

ось із чим нам тепер працювати.

Шаддид посунулася, натискаючи щось на інтерфейсі своєї

системи. Екран згас. За мить на ньому з’явилися обличчя та

плечі чоловіка. Він був у помаранчевому скафандрі без шолома.

Землянин, десь трохи за тридцять. Світла шкіра, блакитні очі, темне, коротко підстрижене волосся. Перш ніж він розтулив

рота, Міллер розпізнав ознаки шоку та люті в його очах і в тому, як він нахилив голову вперед.

— Мене звати, — заговорив чоловік, — Джеймс Голден...

Розділ п’ятий. Голден

Голденова голова розболілася вже за десять хвилин

прискорення у два g. Але Мак-Давелл наказав повертатись

якнайшвидше. «Кентербері» прогрівав велетенський двигун.

Голден не хотів запізнитися.

* * *

— Кажіть, капітане.

— Бекка помітила якусь химерну штуку, від якої в мене яйця

підібгалися. Ми вшиваємося.

* * *

перепитав Голден.

— Більше години лету. Бажаєте вжарити по джину?

Пілоти казали «вжарити по джину» про надвисокі

прискорення, від перевантажень, за яких непідготовлена

людина непритомніє. А сам «джин» — це коктейль

медикаментів, які впорскує в організм пілота його крісло, аби

підтримати свідомість та уважність (і, в ідеалі, вберегти від

інсульту), коли він важить п’ятсот кілограмів. У флоті Голденові

випадала нагода політати під джином кілька разів — і похмілля

було щоразу тяжким.

— Лише якщо іншого виходу нема.

* * *

— Бекко, підключи його. Джиме, тепер ти бачиш те саме, що

я.

* * *

та вп’яте переглянув показники сенсорів від Ребекки.

«Кентербері» проводив сканування найближчого космосу, і на

ділянці приблизно за двісті тисяч кілометрів від корабля давач

примітив флуктуацію — темно-сіру пляму на розфарбованому

псевдокольором зображенні, краї якої поступово теплішали.

Коливання температури було мінімальним — менше двох

градусів. Голдена вразила спостережливість Бекки. Він подумав, що треба буде написати їй блискучу рекомендацію, коли

компанія

наступного

разу

розглядатиме

кандидатури

претендентів на підвищення.

* * *

— Гадки не маю, Голдене. Просто місце, на дрібку тепліше, ніж тло, — відповіла Бекка. — Я б сказала, що це хмара газу, бо

сигнал радара не повертається, але тут не має бути

жодного газу. Ну, тобто, звідкіля б йому взятися?

— Джиме, а той «Скопулі» не міг часом знищити корабель

нападників? Може, це хмара пари зі знищеного корабля? —

запитав Мак-Давелл.

— Не думаю, капітане. На «Скопулі» не було зброї. Діра

в корпусі — від абордажного заряду, а не від торпеди. Не

думаю, що там хоча