Читати книгу - "Всі системи: небезпека, Марта Веллс"

бік і відкрив вогонь, я зрозумів: світло засяє над нами. Я пірнув униз і покотився, дістаючи вогнепальну зброю. Моя броня приймала удари, але я тільки рахував влучання в іншого вартмеха. Менса пригнулася з іншого боку цикади, і я відчув, як гуркіт прокотився по плато. Це внизу триноги висунувся головний двигун маячка, готуючись до старту. Двоє інших вартмехів спинились, а Синя Лідерка застигла від здивування.

Я смикнувся — і ворог влучив у слабку ділянку броні на моєму стегні. Я оббіг цикаду й побачив Менсу. Скинув її з краю брили, повернувся, щоб упасти на спину, і накрив руками шолом скафандра, щоб захистити голову жінки від удару. Ми відскочили від скель і врізалися в дерева, а тоді полум’я пронеслося по плато і вирубило мій…

МЕХА ВИМКНЕНО

Ай, як боляче. Я лежав у яру, наді мною нависали каменюки та дерева. Поряд сиділа Менса. Вона притискала до себе руку, яка, здається, більше не працювала, а її скафандр вкривали плями від сліз та ще чогось.

Вона шепотіла комусь по комунікатору:

— Обережно, якщо вони помітять вас на сканерах…

МЕХА ВИМКНЕНО

— Ось чому треба швидше, — пролунав голос Ґуратина, що несподівано виринув над нами.

Я збагнув: з пам’яті знову випав відрізок часу. Ґуратин та Пін Лі йшли пішки до бази «Сірого Кризу» під прикриттям лісу. Ми збиралися підхопити їх на малій цикаді, якщо наш план не посиплеться остаточно. Він посипався лише частково. Дякуємо й на цьому.

Коли Пін Лі нахилилася до мене, я сказав:

— Цей мех перебуває на найнижчому рівні функціонування, рекомендовано його утилізувати. — Це автоматична реакція, викликана катастрофічною несправністю. До того ж я справді не хотів, щоб мене пересували, адже почувався погано. — Ваш контракт дозволяє…

— Мовчати! — гарикнула Менса. — Просто, бляха, мовчи! Ми тебе не покинемо.

Візуал знов урвався. Тобто я наче ще був тут, але помалу переходив за межу системного збою. Образи зринали і зникали спалахами. Нутрощі малої цикади, розмови моїх людей, Арада, що тримає мене за руку.

Потім я опинився у великій цикаді, вона підіймалася. Шум двигуна і спалахи в потоці свідчили, що її вантажать на борт рятувального корабля.

Полегшення. Це означало, що тепер вони всі в безпеці і я можу їх відпустити.

РОЗДІЛ 8

Я прийшов до тями в боксі — знайомий ядучий запах та гул систем зібрали мене докупи. Потім зрозумів, що це не бокс на базі. Старіша модель, стаціонарна установка.

Я повернувся на станцію компанії.

І люди знають про мій модуль контролю.

Я обережно його перевірив. Досі не функціонує. Мій медіаархів також на місці. Гм.

Коли двері боксу відчинилися, там стояв Ратті. У звичайному одязі цивільної станції, поверх якого — м’яка сіра куртка з логотипом дослідницької групи «Допзбереження». Радісний і значно чистіший, ніж коли я бачив його востаннє.

— Гарні новини! Докторка Менса викупила твій контракт назавжди! Ти повертаєшся додому з нами.

Який сюрприз!

Досі хитаючись, я повернувся до аналізу. Це нагадувало якийсь серіал, тому я продовжив діагностику й перевірку різноманітних доступних потоків, аби переконатися, що не лежу в своєму боксі, галюцинуючи. У місцевих новинах станції йшов репортаж про «Дельта-Випад», «Сірий Криз» та розслідування. Якби це була галюцинація, гадаю, компанію навряд чи виставляли б героїчними рятівниками «Допзбереження» з тієї халепи.

Я очікував отримати натільну шкіру та броню, але станційні мехи, що допомагали нам відновитися від катастрофічних травм, видали мені сіру форму дослідницької групи «Допзбереження». З дивним відчуттям я вдягнув її, а станційні мехи купчилися навколо і спостерігали. Ми не такі вже й друзі, але зазвичай вони повідомляють новини про те, що сталося, поки ви були поза мережею, чи які нові контракти за цей час з’явилися. Цікаво, їм так само незвично, як і мені? Часом інші компанії викуповують по кілька вартмехів одночасно разом з боксами. Але ніхто ще не повертався з досліджень, маючи намір лишити собі свого меха.

Коли я вийшов, Ратті досі стояв на місці. Він схопив мене за руку та потягнув повз двох людей-техніків, через подвійні захисні двері до торговельної зали. Тут укладають договори про оренду, і це приміщення обставили симпатичніше за інші — з диванчиками. Посередині стояла вбрана в діловий костюм Пін Лі. Схожа на героїню одного з моїх улюблених серіалів. Сувора, але співчутлива адвокатка, що рятує нас від несправедливого переслідування. Поряд — двоє чоловіків у спорядженні компанії, які наче хотіли посперечатися з Пін Лі, але вона на них не зважала, буденно підкидаючи в руці чіп з даними.

Побачивши нас із Ратті, представник компанії сказав:

— Повторюю: так не робиться. Стирання пам’яті меха перед зміною власників — не просто політика компанії, так краще для…

— Повторюю: в мене є судове рішення, — кинула Пін Лі. Вона схопила мене за другу руку, і ми вийшли.

Я ще ніколи не бачив ту частину станції, де жили люди. Ми спустилися по багаторівневому центральному кільцю, повз офісні блоки й торговельні центри, забиті найрізноманітнішими людьми та ботами. Навкруги світилися всілякі екрани з оперативною інформацією, сотні публічних потоків пронизували мою свідомість. Простір нагадував локацію з розважального потоку, тільки більшу, яскравішу та галасливішу. Ще й пахло тут добре.

Найбільше мене здивувало, що ніхто на мене не витріщався. Жоден перехожий навіть не глянув у мій бік. Уніформа — штани, сорочка з довгим рукавом та куртка — приховувала неорганічні частини. Якщо хтось і помітив порт введення даних у мене на потилиці, то, певно, вирішив, що я ауґментована людина. Просто ще троє людей прямують кільцем. Приголомшливо, що в натовпі незнайомців я почувався анонімом, як і в броні серед групи вартмехів.

Коли ми повернули до готельного блоку, я натрапив на публічний потік з інформацією про станцію. Проходячи у двері до вестибюлю, зберіг малу та розклад змін.

Дерева в горщиках закручувалися вгору до фігурного скляного фонтана — справжнього, а не голограми. Зачарований цим видовищем, я зовсім не помітив репортерів, аж доки вони не підступили впритул. Ауґментовані люди з кількома камерами-дронами. Один спробував спинити Пін Лі, та я не впорався з інстинктом і відсунув його плечем.

Репортер, схоже, злякався, але я діяв м’яко, тож він не впав.

— Ми поки не відповідаємо на запитання, — кинула Пін Лі, штовхнула Ратті в підйомник готелю й потягла мене за собою.

Ми зі свистом помчали вгору, до фоє великого люкса. Я вийшов за Пін Лі, а Ратті позаду нас говорив з кимось по комунікатору. Номер був розкішний, як у серіалах: килими, меблі, велике вікно з краєвидом на сад, скульптури в холі. Тільки кімнати менші. Гадаю, в серіалах їх роблять більшими, щоб камери-дрони мали кращий кут огляду.

Тут зібралися всі мої клієнти (колишні клієнти? нові власники?), але в звичайному одязі вони мали інакший вигляд.

Докторка Менса, дивлячись на мене, підступила ближче.

— З тобою все гаразд?

— Так. — Моя польова камера чітко зафіксувала, що її поранили, але всі ушкодження зцілено. Такий самий діловий костюм, що і в Пін Лі, змінював образ Менси. — Не розумію, що відбувається.

Це стресувало. Я знайшов розважальний канал, доступ до якого отримав через бота в зоні обробки, і ледь стримався, щоб не поринути туди.

— Я викупила твій контракт. Ти повертаєшся на «Збереження» з нами. Тепер ти вільний агент.

— Мене зняли з обліку. — Так мені сказали, і, можливо, це була правда. У мене виникло бажання безконтрольно здригнутися, не знаю чому. — Можна мені носити броню?

Вона давала людям зрозуміти, що я вартмех. Але я вже більше не варт-, просто мех.

Люди мовчали. Менса рівним, спокійним голосом сказала:

— Можемо влаштувати, якщо для тебе це важливо.

Я не знав, чи важливо.

— У мене немає боксу.