Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ти лицемір. — кинула у трубку і вимкнула дзвінок.
Не пройшло і декілька секунд як в Олі задзвонив телефон.
— Невідомий. — прошепотіла Оля, і піднялась зі свого місця. — Я на хвилинку.
Повернувшись, вона мала не дуже веселий вигляд.
— Тобі це не сподобається, але Давид їде сюди.
— Що?! — закричала я. — Ти йому сказала де ми?
— В мене не було іншого вибору, — вона розвела руками. — він погрожував мені звільненням.
Я б здивувалася, як би він обійшовся без цього.
— Гаразд. — видихнула я. — схоже наш вечір добігає кінця.
Давид
Бар.
Клятий бар.
Я намагався до неї додзвонитись сім разів, чотири з яких було переправлено на голосову пошту. Останні декілька днів, вона мене уникала. Я помічав це кожен раз, коли приходив додому.
Коли на екрані телефону з’явилось її ім’я я одразу ж підняв слухавку. Я не очікував від неї такої зухвалості та грубості. По голосу і те, яка була в неї не виразна мова, я міг зрозуміти, що вона була п’яна.
Коли заходжу в «Цунамі», мій погляд зачіпляється за дівчину з золотим волоссям, яка сидить за барною стійкою. Вона ніби відчула мене, бо підняла голову в той момент, коли я був за декілька метрів від неї.
— Ось і прийшов мій добродушний наречений, — промовила вона, до бармена.
— Ходімо, тобі потрібно проспатись.
— Чого ти такий нудний? — вона глянула на мене затуманеним поглядом. — І взагалі перестань мені наказувати.
Вона встала зі стільця, перед тим попрощавшись з барменом. Я пішов слідом за нею.
Коли вона похитнулася я швидко злапав її за передпліччя. Я проігнорував те, як моє серце пропустило декілька ударів, коли я доторкнувся до неї.
— Не чіпай мене. Я сама! — обурившись почала кричати вона. Намагаючись вирвати руку, вона таки впала.
Мене бентежила її поведінка. Я не знав чому вона це робить, але скоро дізнаюсь.
Вона скривилась та роздратована піднялась на ноги. Мене це навіть почало забавляти.
Всю дорогу додому в машині була суцільна тиша. Аліса заснула схиливши голову на бік.
Відстебнувши пасок безпеки я просунув руки, піднявши її тендітне тіло. Вона сонно потерла очі.
— Це вже стане звичкою. — пробурмотіла вона.
Я не видав жодних емоцій і поніс її в напрямку будинку.
— Я не проти.
— Ти не повинен прикидатися в турботливого чоловіка, бо цим ти робиш мені боляче. — вона сумно посміхнулася. — В перше я подумала, що ти не такий беземоційний чоловік, як усі говорять.
— Всі говорять… — повторив.
— Так. Всі тебе бояться.
— Он як. А ти?
— Спочатку трохи. — пробурмотіла вона.
Після кількох секунд тиші, вона додала :
— Я чула твою розмову.
Я насупився, не розуміючи, що вона почула. Але зрозумів, що це може бути щось важливе.
— Яку ще розмову?
— В лікарні. Ти сказав, що не хочеш більше мене бачити та звільниш, як тільки закінчиться договір.
Тепер мені була зрозуміла її поведінка — вона образилась.
— З чого ти взяла, що я це говорив про тебе?
—Ну... — вона опустила голову вниз, ховаючи розгублений погляд. — Між нами є угода, і я подумала...
— Тобі не варто хвилюватись, бо це я говорив не про тебе. У нас був договір з однією молодою компанією, але вони не виконували належно свою частину домовленості. Ми плануємо більше з ними не співпрацювати, і як тільки договір закінчиться ми підпишемо з іншими, більш відповідальними. Тому, викинь з голови цю дурницю.
Я не став вдаватися в деталі, що їхня довірена особа фліртувала зі мною і натякала, що не проти зі мною переспати. Тому, я не став терпіти такої наглості й вимагав, щоб вона більше не з’являлася мені на очі.
В її очах я побачив подив.
— Справді?
— Ти мені не віриш?
— Пробач за мою поведінку. — додала пригнічено.
— Ти могла просто запитати, а не уникати мене.
Відкривши двері до її спальні я відсунув ковдру і поклав її. Вона притиснулась до подушки, заплющивши очі.
— Тобі потрібно переодягнутись. — сказав, відкриваючи її шафу.
Витягнувши футболку і легкі шорти. Я допоміг їй зняти одяг. Я намагався не дивитися на її ідеальне підтягнуте тіло, і покінчити з цим як найшвидше. Закінчивши я вже хотів піти до себе, але мене зупинили її слова :
— Залишся зі мною. — прошепотіла вона, схопила мене за руку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наші обіцянки, Ана Маіс», після закриття браузера.