Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

Двері відчинив старезний лакей. «Мабуть, дворецький», — подумала Чарліна, міркуючи, де вона могла бачити цього старого раніше. «Певно, я зустрічала його в місті по дорозі до школи», — вирішила вона. 

— Е-е, — промимрила Чарліна. — Я Чарліна Бейкер. Король написав мені листа… — вона відняла одну руку від Приблуди, щоб витягнути з кишені листа, але не встигла його взяти, як старий дворецький широко відчинив перед нею двері. 

— Прошу заходити, панно Бейкер, — сказав він тремтливим старечим голосом. — Його Величність вас чекає. 

Коли Чарліна проходила в особняк, її ноги дрижали майже так само, як у старого дворецького. Той був настільки згорблений від віку, що коли пропускав Чарліну в двері, його лице опинилося майже на одному рівні з мордочкою Приблуди. 

Дворецький перепинив Чарліну непевною старечою рукою: 

— Прошу міцно тримати собачку, панно. Їй не можна тут розгулювати. 

Чарліна виявила, що белькоче: 

— Я думала, що нічого страшного, якщо я візьму її із собою, розумієте, вона весь час за мною бігла, тому мені довелося взяти її на руки і нести, бо інакше… 

— Усе гаразд, панно, — відповів дворецький, зачиняючи важкі двері. — Його Величність дуже любить собак. Його навіть кілька разів покусали собаки, з якими він хотів подружитися… Насправді річ у тому, панно, що наш рашпухтський кухар має пса, і цей пес нітрохи не дружелюбний. Відомо, що він убиває собак, які посягають на його територію. 

— Ой-ой, — жалібно зойкнула Чарліна. 

— Саме так, — підтвердив старий дворецький. — Будьте ласкаві йти за мною, панно. 

Приблуда почала пручатися в Чарліни в руках, бо та дуже міцно стискала її, йдучи за дворецьким по широкому кам’яному коридору. Усередині особняка було прохолодно і досить темно. Чарліну здивувало, що ніде нема ніяких прикрас і взагалі немає ніяких ознак королівської розкоші, якщо не рахувати однієї-двох великих брунатних картин у закопчених золотих рамах. На стінах біліло багато квадратних плям на місцях, звідки познімали картини, але Чарліна була надто схвильована, щоб замислюватися над цим. Її пробив іще сильніший озноб, вона відчула себе ще меншою і нікчемнішою, їй почало здаватися, що вона нітрохи не більша за Приблуду. 

Дворецький зупинився і зі скрипом відчинив могутні дубові двері. 

— Ваша Величносте, панна Чарівна Бейкер, — оголосив він. — І собака. 

По цих словах він відійшов. 

Чарліна змусила себе зайти всередину. «Цей дрож, певно, заразний!» — подумала вона, відтак не наважилася робити кніксен, побоюючись, щоби під нею не підігнулися ноги. 

Приміщення виявилося величезною бібліотекою. В обидва боки простягалися ряди потьмянілих буруватих полиць із книгами. Запах старих книг, який Чарліна зазвичай любила, був тут майже нестерпним. Простісінько перед нею громадився великий дубовий стіл, ущерть заставлений книгами і високими стосами старих жовтих паперів. На ближчому кінці столу лежав трохи новіший, біліший папір. З цього ж боку стояли три великі різьблені стільці, розставлені навколо невеличкого залізного кошичка, в якому горіло вугілля. Кошичок стояв на своєрідній залізній таці, а та, своєю чергою, лежала на вкрай зношеному килимку. На двох різьблених стільцях сиділо двоє старих. Одним зі старих був дуже високий, величний, древній на вигляд чоловік з охайно підстриженою білою бородою і — як з’ясувала Чарліна, коли наважилася на нього глянути, — добрими блакитними очима, схованими між зморщок. Чарліна зрозуміла, що це король. 

— Підійдіть сюди, дорога, і сядьте, — сказав він Чарліні. — Покладіть собачку біля вогню. 

Чарліні вдалося зробити все, як сказав король. Приблуда, на щастя для Чарліни, мабуть, зрозуміла, що тут треба поводитися з усією слухняністю. Вона поважно сіла на килимок, кінчик її хвостика чемно тремтів. Чарліна сіла на краєчок різьбленого стільця і дрижала всім тілом. 

— Дозвольте мені представити мою доньку, — сказав король. — Принцеса Хільда. 

Принцеса Хільда також була стара. Якби Чарліна не знала, що ця бабуня — донька короля, то могла би подумати, що принцеса і король — одного віку. Головна відмінність між ними полягала в тому, що принцеса виглядала удвічі більш по-королівському, ніж сам король. Вона була так само висока, як і її батько, мала акуратно вкладене сталево-сиве волосся, а її твідовий костюм, скроєний із неймовірною простотою, був такого твідового кольору, що Чарліна моментально зрозуміла, що це дуже аристократичний костюм. Єдиною прикрасою принцеси була велика каблучка на пальці старечої жилавої руки. 

— Яка мила собачка, — сказала вона твердим і рішучим голосом. — Як її звати? 

— Приблуда, Ваша Високосте, — промимрила Чарліна. 

— Вона давно у вас? — запитала принцеса. 

Чарліна бачила, що принцеса підтримує розмову для того, щоб вона вільніше себе почувала, і від цього тільки сильніше розхвилювалася. 

— Ні… е-е… тобто… — затинаючись, сказала Чарліна. — Насправді собачка була бездомною. Тобто… ну… дідусь Вільям так казав. І вона була в нього не дуже довго, бо він навіть не знав, що вона… е-е… су… тобто дівчинка. Вільям Норланд, знаєте. Чарівник. 

Король і принцеса одночасно сказали: «О!» — а тоді король запитав: 

— То ви родичка чарівника Норланда, моя дорога? 

— Він наш великий друг, — додала принцеса. 

— Я… е-е… насправді він двоюрідний дідусь моєї тітки Семпронії, — зізналася Чарліна. 

Якимось чудом атмосфера стала набагато сердечнішою. Король з непідробною цікавістю запитав: 

— Гадаю, у вас іще нема жодних звісток, як почувається чарівник Норланд? 

Чарліна покрутила головою: 

— Боюся, що ні, Ваша Величносте, але коли ельфи його забирали, він виглядав просто жахливо. 

— І не дивно, — заявила принцеса Хільда. — Бідолашний Вільям. А зараз, панно Бейкер… 

— Ой, ой, будь ласка, називайте мене просто Чарліна, — промимрила Чарліна. 

— Добре, — погодилася принцеса. — Але зараз нам треба перейти до справ, дитинко, бо скоро мені доведеться тебе залишити, щоби прийняти свою першу гостю. 

— Моя донька приділить тобі годину або близько того, — сказав король, — щоби пояснити, чим ми займаємося в бібліотеці, а також розповість, як саме ти зможеш нам найбільше допомогти. Річ у тому, що з твого листа ми з’ясували, що ти не дуже доросла — і, як бачимо, так воно і є, — а тому, мабуть, не маєш достатнього досвіду, — він подарував їй свою надзвичайно чарівливу усмішку. — Ми вельми вдячні тобі за твою пропозицію допомогти нам, моя дорога. Нікому досі не спадало на думку, що ми можемо потребувати допомоги. 

Чарліна відчула, що її обличчя пашить. Вона не сумнівалася, що страшенно почервоніла. 

— Для мене це задоволення, Ваша… 

— Присунь стілець ближче до столу, — перебила її принцеса Хільда, — і берімося до роботи. 

Коли Чарліна встала і підтягла важкий стілець ближче, король ввічливо зауважив: 

— Сподіваємося, тобі не буде надто жарко від цієї жаровні ззаду. Хоч зараз і літо, але ми, старі, в такі дні мерзнемо. 

Чарліну від хвилювання морозило. 

— Мені не буде жарко, сір, — сказала вона. 

— Принаймні Приблуда цілком щаслива, — визнав король, показуючи вузлуватим пальцем на собачку. 

Приблуда катулялася на спині, піднявши всі чотири лапки в повітря, і вигрівалася в теплі від жаровні. Вона виглядала набагато щасливішою, ніж сама Чарліна. 

— До роботи, батьку, — суворо сказала принцеса. 

Вона взяла окуляри, які звисали на ланцюжку під шиєю, і надягла їх на