Читати книгу - "Ціна, Вальдемар Лисяк"

- Але ж я не вмиваю рук, пане Малевич!

- А їх тут ніхто не може вмити, як ніхто тут не може нічого зробити такого, що було б без вади. Ви, у власній підступності, передбачили це дуже добре.

Малевич подивився на всіх присутніх і голосно заявив:

- Усвідомте і ви, шановні співрозмовники, що пан граф закрив нас у такій клітці, де немає гарного життя, і з якої немає нормального виходу. Жодного нормального виходу! Будь-яке рішення, яке ви приймете, буде поганим, жодне з них не дасть вашому сумлінню спокою!

- Як це, ніяке? – здивувався Годлевський.

- А ось так - ніяке, пане старший сержант. Прийняти умову Мюллера – це зробитися катом. Або його помічником, що те на те й виходить. Відкинути пропозицію гестапівця або піти звідси, не приймаючи участі – це означає відібрати у чотирьох осіб, яких ми можемо викупити, шанс на порятунок життя. Безперечно, це друге й було б меншим злом, бо ніхто з нас не мав би пиляти себе до кінця днів своїх думкою, ніби видав когось у лапи гестапівцям… Але й думка, що, наприклад, професор Стасінка міг бути врятований, якби ми знайшли якесь розумне рішення – теж висітиме величезним тягарем на совісті…

- Яке ще розумне рішення! – верескнув аптекар. - Та яке тут можна знайти розумне рішення, чорт забирай!

— Саме це я й хотів почути з вуст пана адвоката Кржижанівського, перш ніж сам наважусь так вчинити, але, чесно кажучи, сумніваюся, чи почуємо ми щось, що могло б стати бальзамом для совісті, — відповів на це Малевич. - Сидячи тут, я теж весь час шукаю рішення, вишукую хоч якусь хвіртку, але без результату... Невинною дівчинкою з цього салону вийти не можна! Якщо хтось досі вважає, ніби таке можливе, нехай позбудеться цієї ілюзії!

- Панове, - звернувся до всіх Клос, - дайте ж сказати пану адвокату. Я досі чекаю, щоб пан адвокат пояснив, у чому конкретно полягатиме менше зло в цьому випадку.

Усі дивилися на Кржижанівського. Той погасив цигарку, звільнив за допомогою хустки ніс від алергічного нежитю, якому паління аж ніяк не допомагало, а тільки робило гірше, і приступив до справи, але не до конкретної проблеми:

- Панове, я цілком погоджуюся з діагнозом пана радника Малевича - незайманою звідси вже не вийти. Якщо хтось вважає, що збереже чисте сумління тим, що відмовиться брати участь у дискусії та прийнятті рішення, або ж просто вийде, щоб нічого цього не чути – він лише обманюватиме самого себе!

- Пане адвокат! - розсердився доктор Хануш, - ми повинні були почути не повторення діагнозу пана радника, але лише те, що тут, на вашу думку, є меншим злом! Я розумію, що за цим має бути конкретна і докладна пропозиція. Ви представите його нам нарешті?

- Охоче, пане лікар. Справа дуже проста. Так ось… я не повинен вам пояснювати, оскільки вам і самим це добре відомо, скільки в нас тут, у Руднику, є покидьків суспільства: злодіїв, бандитів, коротше людей нікому не потрібних. Увечері можна безпечно прогулятися тільки ринком та головними вулицями. Все набагато гірше, ніж до війни. Втім, це нормально, адже війна завжди призводить до послаблення законослухняності та посилення злочинності. Я маю запитання до пана старшого сержанта: чи є в Руднику бандити, про яких поліції повністю відомо, що вони ведуть злочинний спосіб життя, але не може їх заарештувати, оскільки немає свідків чи якихось конкретних доказів?

Годлевський, не вагаючись, визнав:

- І не один, пане адвокате! Пара десятків таких знайдеться!... А найгірший з них - "Бублик"... Тобто Леон Карвовський. Це ціла родина головорізів, покоління за поколінням, вони можуть зарізати будь-кого, хто їм не сподобається, або якщо вони проти нього мають. Минулого року на березі річки дівчину зарізав, яка не захотіла дати йому по-доброму.

- Це точно, пане старший сержант?

- Як двічі по два - чотири, проше пана! Усі про це знають, але бояться свідчити.

- Тобто ви головою ручаєтеся, що це факт? Чи цей бандит зарізав дівчину?

- Пане адвокат, він і сам про це по п'янці хвалився!

– І ви це особисто чули?

- Ну, я – ні, а люди чули.

- Тепер у мене питання до пана графа, - сказав Кржижановський. - Чи висував Мюллер якісь умови щодо людей, яких йому потрібно вказати?

- Жодних, просто він зажадав чотирьох за чотирьох, щоб було рівно десять. Він навіть знущався, що йому все одно, тобто, що я можу віддати йому своїх слуг, конюхів – будь-кого.

Кржижановський виразно подивився на обличчя всіх присутніх.

- Тепер ви вже розумієте, що я розумів під "меншим злом". Хіба життя цього, як його там.

- "Бублика", - підказав Годлевський.

- …саме, цього "Бублика" - хіба таке життя коштує стільки ж, що життя професора Стасінки чи лісничого Островського? І хіба видача цього вбивці ляже тягарем на нашу совість? Чи зробимо ми щось недостойне?

- Ну чому ж! - загув професор, сунувши палець у свербляче вухо. – Ми зробимо пристойний, ergo, гідний вчинок, пане адвокат. У церковній термінології це називається "доброю справою".

- Безперечно! – парирував Кржижановський. – Лікар і злочинець мають зовсім різні ранги. Повсюдно вважається, що…

- Повсюдно вважається, - перебив його Станьчак, якщо вступити чоботом у лайно, то це приносить щастя, тим часом ми якось вічно лаємося, якщо вступимо. І знаєте чому, пане гачкотворець?!

- Професоре, не могли б ви...

- Міг би, міг! Не міг би тільки одного – віддати себе в руки Мюллера замість якогось патентованого невдахи. Інших видам охоче... А якщо це, до того ж, буде колегіальним рішенням... Суцільна вигода, панове! Ми покараємо злочинця, щодо якого закон безсилий, і, завдяки цьому, врятуємо лікаря, який є чеснотою людства, і за це те саме людство, не кажучи вже про Божественне Провидіння, має нас щедро винагородити. Правда?

Цей його жарт нікого не розвеселив. Кортонь повернувся до теми, яка вислизнула з рук Кржижанівського через втручання професора:

- "Бублика" за лікаря - справа, видно, хороша? Пан Брусь, пан Хануш, пан Седляк, пан Малевич?... Ви так само проти теорії меншого зла?

- На перший погляд все виглядає правильно… - відповів аптекар. – Але це на перший.

- Чому ж тільки на перший?... - не поступався Кортонь.

- Тому