read-books.club » Наука, Освіта » Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий"

86
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи" автора Сергій Миколайович Поганий. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 21 22 23 ... 100
Перейти на сторінку:
станції не виникала надзвичайна ситуація, вказівку оператора енергомережі потрібно було виконувати. Як виявилося, на Південноукраїнській атомній електростанції, що в Миколаївській області, раптово вийшов з ладу один з енергоблоків, унаслідок чого оператор хотів, щоб чорнобильський енергоблок зберігав свій рівень потужності до вечора, коли попит на електроенергію спаде. Тоді й можна буде продовжити процес зупинки реактора. Ніхто з працівників 4-го енергоблока такому проханню не зрадів, — особливо з огляду на те, що дзвінок надійшов за 15 хвилин до початку випробування, а систему аварійного водопостачання вже відключили, але їм не залишалося нічого іншого, як просто виконувати інструкції київського оператора. Електроенергії, виробленої лише одним енергоблоком ЧАЕС, вистачало для забезпечення функціонування цілого Києва, а тому на станції не могли просто відключити реактор, як вони планували. Персонал АЕС уже скаржився на подібні конфлікти раніше, однак усе безрезультатно.

У лютому 1986 року невдоволення персоналу Чорнобильської атомної електростанції київськими операторами енергомережі було відмічене у звітах КДБ, переданих у Москву. Лише 1985 року зафіксували 26 випадків, коли оператори ЧАЕС мали змінювати вихідну потужність енергоблоків після запитів диспетчерів енергосистеми в Києві, а за перші три тижні 1986-го сталося дев’ять таких випадків, що призвело до загального спаду вихідної потужності. Оператори реакторів нарікали на те, що тип РБМК-1000 призначений для функціонування на стабільному рівні вихідної потужності, а подібні перепади можуть спричинити відмову системи. Більше того, зміни вихідної потужності призводять до викиду в атмосферу радіоактивних матеріалів. Утім, відповідь Москви показала, що КДБ практично не міг вплинути на стан справ — міністерства у Москві, відповідальні за галузь ядерної енергетики, просто взяли цю проблему до відома.

О 16:00 пульт управління енергоблока прийняла вечірня зміна, начальник якої, Юрій Трегуб, з програмою випробувань ознайомлений не був. Процес зупинки реактора мали завершити до початку його чергування, а тому Трегуб не був у захваті від вимоги київського диспетчера енергомережі, яка здалася йому невиправданою. «Я був здивований подібним розвитком подій, — коли диспетчер бере на себе управління атомною електростанцією, — висловлював через кілька місяців Трегуб своє розчарування. — Врешті-решт, диспетчер може не дати дозволу на зупинку, навіть якщо на станції виникне аварія чи станеться перебій в електропостачанні. При цьому ми говоримо не про теплоелектростанцію, де може вибухнути простий котел... Завжди складно мати справу з диспетчерами... Існує безліч аргументів».

Трегуб і його інженери змирились із ситуацією. На момент, коли він прийняв зміну, рівень потужності реактора скоротився вдвічі — з повної вихідної потужності у 3200 МВт до 1600 МВт. Окрім того, Трегуб здивувався тому, що систему безпеки було відключено. «Тобто вони її відключили?» — запитав він у Казачкова. «У рамках програми випробувань, хоча я заперечував», — відповів останній. Казачков також додав, що диспетчер енергосистеми мав дати дозвіл на зупинку реактора близько шостої години вечора. Відповідно, експеримент із паровою турбіною, що вимагав відключення системи аварійного водопостачання, було відкладено, але не скасовано. З огляду на складність і трудомісткість процесу активації й відключення системи аварійного водопостачання Трегуб вирішив залишити все, як є, і чекати дозволу диспетчера енергомережі, після чого можна було б розпочати зупинку реактора. Ситуацію він обговорив із своїм безпосереднім керівником — начальником вечірньої зміни АЕС: обидва погодилися, що не мають іншого вибору, окрім як дотримуватися затвердженої програми, яку Трегуб уже уважно вивчав. Не все було зрозуміло, однак людини, з якою він міг би проконсультуватися, поряд теж не знайшлося. До того ж паралельно він займався проведенням інших тестів, прописаних у програмі Борця. Більшість із них повної зупинки реактора не потребували, але перед одним Трегубом був пульт управління із близько 4000 індикаторів активності, що потребувало його моніторингу і контролю.

Шоста година вечора минула без новин від диспетчера з Києва. Приблизно о восьмій годині стурбований Трегуб зв’язався з начальником вечірньої зміни АЕС — як і раніше, безрезультатно. Керівник порадив Трегубу не починати процедуру зупинки реактора до прибуття заступника головного інженера Анатолія Дятлова. Саме Дятлов відповідав за функціонування реакторів, і коли справа стосувалася їхньої зупинки, він виступав найвищою інстанцією для персоналу. Трегуб зателефонував Дятлову: як виявилося, останній залишив свій кабінет о четвертій дня, щоб трохи перепочити. Трегуб застав Дятлова вдома. «Я маю кілька питань, багато питань», — пролунав схвильований голос Трегуба. «Це не телефонна розмова. Без мене не починайте», — коротко відповів Дятлов. Ще через деякий час наче нізвідки зателефонував начальник Дятлова, сам Микола Фомін — він також наказав Трегубу не починати без Дятлова. Однак Дятлов не збирався повертатися на АЕС до отримання ними дозволу від київського диспетчера на зупинку реактора. Той невдовзі вийшов на зв’язок, — процедуру зупинки можна було починати о 22:00. Трегуб ще раз негайно зателефонував Дятлову, але дружина останнього, Ізабелла, відповіла, що Анатолій уже в дорозі.

Зміна нарешті була готова приступити до зупинки реактора. Ураховуючи, що це випробування мало зайняти трохи менше ніж дві години, Трегуб розраховував завершити все до кінця своєї зміни, тобто до півночі 25 квітня. Вони мали поквапитися. Та де ж був Дятлов?

Глава 5

Вибух

Як завжди, Анатолій Дятлов, 55-річний заступник головного інженера Чорнобильської атомної електростанції, добирався до свого робочого місця пішки. Високий, широкоплечий чоловік із відкритим обличчям і сріблясто-білим волоссям і вусами, Дятлов піклувався про свою фізичну форму і прогулянка від багатоквартирного будинку на проспекті Леніна, де він проживав, до станції (і назад) була частиною його денного розкладу. За його підрахунками, долаючи по чотири кілометри в кожен бік, він проходив приблизно 200 кілометрів щомісяця. А зважаючи на дистанцію, яку він проходив на станції між реакторами, а потім — і усередині енергоблоків, загальна щомісячна відстань досягала 300 кілометрів, — на думку Дятлова, цілком достатнє фізичне навантаження, щоб підтримувати фізичний тонус. Свої щоденні прогулянки він вважав корисними й для психологічної рівноваги. «Йдучи, ви очищаєте свій розум від непотрібних думок, а якщо щось починає турбувати вашу свідомість — прискорюйтесь», — писав Дятлов пізніше.

Прогулянка вночі 25 квітня нічим особливим не виділялася. Жодних зайвих думок, — принаймні пізніше він нічого подібного не пригадував. Усе було добре. Графік зупинки реактора трохи підкорегували, однак причин турбуватися не було — це вже ставалося раніше. Як і будь-хто в Прип’яті, Дятлов з нетерпіння чекав вихідних — відпочинку з родиною, яка зазвичай не бачила його протягом тижня, проведення часу зі своєю онучкою. Будучи прихильником російської поезії Срібного віку, який міг прочитати напам’ять вірші Олександра Блока і Сергія Єсєніна, Дятлов планував

1 ... 21 22 23 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий"