Читати книгу - "Вітер у вербах, Кеннет Грем"

Розділ шостий

МІСТЕР ЖАБС

Стояв сонячний ранок, один із тих яскравих ранків, які бувають на початку літа. Річка вже давно повернулася до звичних берегів та поновила плавний рух, палюче сонце неначе повиманювало з землі все зелене, кущисте, шипасте і тягло до себе, наче на прив’язках. Кріт із Ондатром прокинулись удосвіта і займалися лаштуванням човна та всім іншим, без чого неможливе відкриття навігаційного сезону: щось підфарбовували, щось лакували, лагодили весла, шукали багри, які кудись поділися, і робили купу інших справ. Потім, наловивши в річці риби, готували сніданок, і весь час гаряче сперечалися про плани на сьогоднішній день. Аж тут хтось несподівано й сильно грюкнув у двері.

— Хай йому грець! — скипів Ондатр від несподіванки, з ніг до голови вимастившись яйцем. — Кроте, будь другом, якщо ти вже поїв, виглянь, хто там прийшов.

Кріт пішов, а за мить Ондатр почув, як він здивовано зойкає. Двері до вітальні розчинилися, і Кріт поважно сповістив:

— Містер Борсук!

Мабуть, щось велике в лісі здохло, коли Борсук сам, власного персоною, заявився до Крота (та й взагалі до будь-кого). Якщо комусь конче треба було бачити Борсука, йому не залишалося нічого іншого, як просто вистежити цього звіра, що зазвичай тихенько вештався під живоплотами від ранку до ночі, або ж іти до нього додому, в неходжені нетрі Дикого Пралісу, на що не кожен міг відважитись.

Борсук важкенькою ходою пройшов у кімнату і застиг, якось аж надто серйозно втупившись у друзів. Ондатр як зронив яєчну ложечку на скатертину, то так і завмер із роззявленим ротом.

— Година настала! — нарешті, як ніколи урочисто, заговорив Борсук.

— Що за година така? — насторожився Ондатр і про всяк випадок зиркнув на годинник над каміном.

— Ти б краще спитав — чия година, — промовив Борсук. — Жабсова година, чия ж іще! Година містера Жабса! Казав я, що візьмуся за нього, хай тільки скінчиться зима, от я за нього й беруся, причому сьогодні ж!

— Ага, Жабсова година! — захоплено закричав Кріт. — Ура! Здається, вже пригадую! Ми будемо робити з нього розумного Жабса!

— Чому саме сьогодні зранку? — казав Борсук, сідаючи у крісло. — Тому, що вчора від однієї надійної особи я дізнався, що до Жабс-холу приїде ще один новий і надзвичайно потужний автомобіль — на огляд. І, може, саме зараз містер Жабс натягує на себе оту дивакувато-дурнувату амуніцію, якою так дорожить і яка перетворює його з пристойного (відносно пристойного) містера Жабса на казна-що, бо при зустрічі з ним у кожного порядного звіра починається істерика. Діяти треба негайно, бо потім буде пізно. Ви просто зараз ідете зі мною до Жабс-холу, і ми врятуємо бідаку Жабса.

— Оце діло! — закричав Ондатр і схопився на ноги. — Ми врятуємо цього невдаху! Ми навернемо його на істинний шлях! Він стане найправильнішим Жабсом, відколи ми його знаємо!

І під Борсуковим проводом вони подалися здійснювати благородну місію. Коли кілька звірів ідуть кудись разом, вони рухаються низкою, один за одним, і це набагато правильніше, ніж розсипатися по всій дорозі, бо в разі несподіванки чи небезпеки ні допомогти, ні бодай просто підтримати одне одного немає ніякої змоги.

Звірі підійшли до під’їзної алейки Жабс-холу і, як і застерігав Борсук, побачили перед будинком новенький, аж блискучий, автомобіль велетенських розмірів та яскраво-червоного кольору (улюблений Жабсів колір). Щойно вони наблизилися до дверей, як ті різко розчинилися, і по сходах, натягаючи на лапи водійські краги, поважно спустився містер Жабс, на якому були захисні окуляри, кепі, гетри та довжелезне пальто.

— Кого я бачу! Поспішайте, панове, поспішайте! — радісно закричав він, узрівши старих друзів. — Ви дуже вчасно, щоб поїхати зі мною у веселу… розвеселу… веселу…

Він помітив незворушні, повні рішучості обличчя друзів, які стояли та мовчали, і його вітальні нотки стали згасати, допоки не зникли зовсім, тож щиросерде запрошення урвалося на півслові.

Борсук не вагаючись ступив на сходи.

— Заведіть його всередину, — твердим тоном наказав він своїм супутникам. Потім, поки запихали в двері Жабса, що відчайдушно борюкався та обурено кричав, він звернувся до шофера, під наглядом якого перебував новий автомобіль: — Боюся, сьогодні містерові Жабсу буде не до машини. В нього змінилися плани. Автомобіль йому більше не знадобиться. І я просив би вас поставитися до цього рішення як до остаточного. Далі можете не чекати. — Із цими словами він слідом за друзями зайшов у дім і зачинив за собою двері.

— Отак! — звернувся він до Жабса, коли всі четверо були всередині Жабс-холу. — А тепер передусім зніми цей клоунський костюм!

— Нізащо! — з небаченою пихою відповів Жабс. — Як розуміти вашу нахабну витівку? Я вимагаю пояснень, і то негайно!

— Ну, — не став церемонитися Борсук, — Кроте, Ондатре, роздягніть нашого друга.

Жабс згадав усі лихі слова, брикався, наче навіжений, і щоб узятися до справи, його довелося повалити на долівку. Тоді Ондатр всівся зверху, а Кріт річ по речі стягнув із Жабса всю шоферську амуніцію. Після цього Жабса знов поставили на ноги. Коли всі обладунки було знято, від його бравади не залишилося й сліду. Тепер це був простий, звичайний Жабс, а не Гроза Доріг, він дурнувато хихотів і всім по черзі зазирав у вічі, немов чогось благав. Нарешті до нього начебто дійшло, що тут коїться.

— Знаєш, Жабсе, — суворим тоном пояснював Борсук, — це мало статися, раніше чи пізніше. Ти чхав