Читати книгу - "Порушник праху, Вільям Фолкнер"

навіть заходити в будинок, але майнути поряд із обійстям, де він покликав би Алека Сендера, ідучи до стайні; Лукас сказав йому це півгодини тому у в’язниці, навіть коли, здавалося, він готовий був поставити крапку в оповіді, і навіть під зловісною тінню цих Ґаврі, зрештою, не договорив, чудово знаючи, що не треба й намагатися це сказати ні його дядьку, ні будь-якому іншому білому. Але він ще не рухався. Він забув про міс Гебершем. Він відсторонив її, сказавши «Вибачте», і миттєво зник, вибігши з кімнати, не просто вибіг, а просто розчинився — так фокусник одним словом чи жестом посилає у небуття пальму, кролика або вазу з трояндами, і так вони залишилися втрьох: він — у дверях, усе ще тримаючись за одвірок, наполовину в кімнаті, куди він так і не ступив і не мав одійти ще далеко, і наполовину уже у холі, на який йому взагалі не варто було марнувати час і перетинати його, і дядько, що вільно сидів за столом, завалений паперами, де виднілися німецький пивний кухоль, напханий скрученими уривками газет і, напевно, з дюжину люльок із маїсових початків на різній стадії розпалення, а за півмилі від усього цього — старий, безрідний, неприязний, самотній, свавільний, самовпевнений, упертий, неговіркий, незговірливий, незалежний (та ще і зухвалий) негр, а там, за межами цієї тихої, опроміненої лампою кімнати ревів потік часу, як вода з млинового колеса, не ринучи до північної години, але тягнучи північ за собою, не для того, аби жбурнути уламки півночі, але аби обрушити їх лавиною, одним спалахом, що покриває небо: і тепер він знав, що безповоротний момент настав не тоді, коли він погодився, сказавши Лукасу «гаразд», перемовляючись через сталеві ґрати камери, але коли він уже готовий повернутися до холу, причиняючи по собі двері. Тому він спробував ще раз, усе ще спокійним тоном, зараз навіть не поспішаючи, навіть не вимагаючи: просто прозоро-очевидно і з тверезим глуздом:

— Припустімо, що це не з його пістолета вбили того.

— Певна річ, — відповів дядько. — Це точнісінько те саме, у чому я присягався б, якби був Лукасом… чи будь-яким іншим убивцею-негром, або — значення немає — будь-яким невігласом, білим убивцею. Він, напевно, навіть сказав тобі, у що саме вистрілив зі свого пістолета. Що це було? Кролик, чи, може, консервна бляшанка, чи мішень на дереві — просто аби побачити, чи справді він заряджений, чи може стріляти. Але не зважай. Припустімо таке на даний момент: тоді що? Що ти пропонуєш? Ні, що Лукас казав тобі зробити?

І він навіть відповів на це:

— Чи міг би містер Гемптон відкопати його і подивитися?

— На якій підставі? Лукаса схопили через дві хвилини після пострілу, коли той стояв над трупом, а в кишені був пістолет, з якого щойно стріляли. Він ніколи не заперечував, що стріляв — власне, він взагалі відмовився робити будь-які заяви, навіть мені, своєму адвокату — адвокату, по якого сам послав. І як тут ризикувати? Та я б одразу пішов туди і застрелив ще когось з його синів, аніж сказав би Набу[21] Ґаврі, що я хочу викопати тіло його сина із землі, яку освятили і де відспівали вбитого. І якби я зайшов так далеко, то скоріше сказав би йому, що просто хочу вирити труп на світ Божий, аби вирвати у мерця золоті зуби, аніж пояснити причину, що хочу врятувати чорномазого від лінчування.

— Але припустімо… — мовив він.

— Послухай мене, — сказав дядько якимсь утомленим, але безмежно терплячим голосом: — спробуй послухати. Лукаса замкнули за непроникними сталевими дверима. Це найкращий захист, який Гемптон чи будь-хто ще в цьому окрузі може йому надати. Як сказав Вілл Ліґейт, є достатньо народу в цьому окрузі, аби вломитися до нього, попри Таббса — навіть у ті двері, якщо дійсно того хочуть. Але я не вірю, що є стільки таких у цьому окрузі, хто справді хоче повісити Лукаса на телефонному стовпі, обілляти бензином і підпалити.

І зараз те ж саме. Але він усе одно спробував ще раз.

— Але просто припустімо… — знову сказав він, і тепер почув утретє майже те ж саме, що повторилося двічі, протягом дванадцяти годин, і знову дивувався з убогості, скупості, справді — майже мізерності стандартизованого лексикону — не словникового запасу якоїсь одної людини, але й Лексикону самого по собі, за допомогою якого навіть людина здатна жити у неосяжних отарах і табунах, навіть у бетонних перенаселених будинках чи у кролячих садках, маючи порівняно приязне товариство: навіть і його дядько не виняток:

— Ну а коли й так? Лукасу треба було подумати про це, перш ніж стріляти білому в спину.

І тільки пізніше він усвідомив, що дядько говорив це міс Гебершем; цієї миті він ні наново пригадав, що вона тут, у цій кімнаті, ні схаменувся, знову побачивши її; він навіть не пам’ятав, що для нього її вже давно не існувало і, розвертаючись та замикаючи по собі двері, він почув майже безтямний, позбавлений бодай чогось суттєвого, безбарвний дядьків голос:

— Я сказав йому, що робити. Якби щось надумали вчинити, вони б це скоїли там, за дверима, у себе на задньому дворі; вони б ніколи не дозволили містеру Гемптону відвезти його до міста. По щирості, досі не розумію, чому вони це зробили. Але чи це було везіння, чи недбалість чиясь, чи старий містер Ґаврі просто розумом здитинів, але результат добрий; він цілий, і я намагаюся вблагати його: хай визнає себе винним у ненавмисному вбивстві, — він старий і, гадаю, окружний прокурор змилосердиться над ним. Його пошлють до каторжної тюрми, і, може, за кілька років, якщо він доживе… — і він зачинив двері, він, який уже чув це раніше, і годі брати це в голову, годі з нього — і покинув кімнату, куди по-справжньому так і не заходив, і геть йому це не треба, — уперше відпустивши дверну ручку, та думав з шаленим завзяттям і якимсь клопітким терпінням — так людина в охопленому пожежею будинку намагається зібрати розірваний разок намиста: «Тепер мені доведеться пройти весь шлях назад до в’язниці, щоб спитати Лукаса, де це», — усвідомлюючи: попри сумніви Лукаса та все інше, він до останнього вірив, що дядько і шериф візьмуть на себе відповідальність та здійснять виправу — не тому, що нібито повірять йому, а просто тому, що не міг собі уявити, як сам візьметься до цього, ще й Алек Сендер лишиться з ним, доки не згадав, що Лукас