read-books.club » Фентезі » Напередодні Армагедону, Олег Євгенович Авраменко 📚 - Українською

Читати книгу - "Напередодні Армагедону, Олег Євгенович Авраменко"

54
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Напередодні Армагедону" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 21 22 23 ... 64
Перейти на сторінку:
голові. Разом з тим я знав, що в перекладі з латини „inquiro“ — досліджувати, шукати; отож, за бажання, „інквізитор“ можна перекласти не тільки як „слідчий“, але й як „дослідник“, „шукач“.

Неквапно вдягаючись, я промовив:

— Між іншим, сьогодні багато чув від тебе й Суальди про інквізиторів, та не зовсім зрозумів, хто вони такі. Це чаклуни?

— Вчені чаклуни, — уточнив Шако. — Їм не рівня всіляка дрібнота на кшталт відунів. Інквізитори, це могутні чаклуни, дехто з них родом з самої Основи.

— Звідки-звідки?

Шако втупив у мене здивований погляд. Я збагнув, що моє невігластво шокувало його і поквапився виправити свою помилку:

— Май на увазі, хлопче, коруальська мова не моя рідна.

— Я це помітив, пане ґрафе. У вас та в пані Інни кумедний акцент, і ви ретельно добираєте слова, перш ніж щось сказати.

— Отож-то й воно. І подеколи я не розумію, яке значення ти вкладаєш у те чи інше слово. До твого відома, в інших мовах не лише інакше вимовляються слова, але й по-іншому формулюються думки. Цілком можливо, що у нас з тобою просто різна словесна символіка одних і тих самих понять.

Шако кивнув:

— Даруйте, я цього не врахував.

— Не біда, всяке буває. То ти можеш іншими словами пояснити, що значить „Основа“?

— Ну, це той легендарний край, де з’явилися перші люди, де розташовані головні святині багатьох реліґій, зокрема християнські. На Основі, в місті Назареті, родився Господь Ісус, там є священне місто Єрусалим, де…

— Он воно як! — вигукнув я. — Виходить, Основа — це Земля! — (Якщо бути точним, я сказав „Терра“, латиною, бо коруальський відповідник слова „земля“, „lans“, означав лише ґрунт під ногами, і в переносному значенні — весь світ людський, на противагу світові небесному й пеклу.) — Тепер ясно.

— Отже, ви знаєте?

— Ще б пак! Звісно, знаю. Як бачиш, різниця лише в назві. У моїй країні про Основу знають усі — від малого до старого.

— І геть усі у вас вважають, що вона десь посередині між небом та землею? — запитав Шако таємничим тоном.

„Обережно!“ — сказав я собі, а вголос відповів:

— Особисто я в цьому сумніваюся. Мені здається, що Основа — така ж Грань, як і решта.

— От-от! Дядько Ервін теж так казав, з однією, однак, засторогою: Основа — справді Грань, але Грань особлива, відмінна від решти.

— Чим же?

Шако в задумі потер чоло.

— Сам гаразд не знаю. Це важко пояснити. — Він підійшов до трюмо й видобув з інкрустованої скриньки для коштовностей великий неоправлений діамант. — Погляньте-но: це коштовний камінь, діамант. Також він називається і кристалом.

— Не заперечую, — кивнув я. Коруальське слово „multіplek“ однаковою мірою позначало і природний кристал, і багатогранник у стереометрії, і відшліфований камінь.

— Так от, пане ґрафе, оці рівні поверхні — грані кристалу. А якщо ми зробимо отак, — він поклав діамант на скриньку, — то грань, на якій він лежить, можна назвати основою. Правда ж?

— Правда. Ну й що з того?

— А те, що земний світ схожий на кристал, тільки Граней у нього так багато, що їх ніколи не злічити. Хоч яке б велике число ви назвали, воно буде менше за кількість Граней.

— Ага! Зліченна нескінченність, — второпав я. — Продовжуй, Шако.

— Ззовні цього кристалу — Царство Небесне, усередині — пекло, а Грань, на якій він тримається, зветься Основа.

— Тримається, кажеш? Як? Оцей діамант лежить на скриньці. А на чому ж, по-твоєму, лежить світовий кристал?

— У тім-то й річ, що ні на чому, пане ґрафе. Основа — особлива Грань, вона тримає саму себе і решту Граней… Перепрошую, звучить не надто переконливо, але це все, що я знаю.

„Інно!“ — покликав я.

„Що нового?“

Я коротко розповів їй усе.

„Дуже цікаво, — сказала Інна, вислухавши мене. — До речі, в мене теж є цікаві новини“.

„Які?“

„Зачекай трохи. Одягнуся, причепурюсь — потім і розповім“.

„Лишенько! Ти досі не вдяглася?“

„А ти? Одягнувся?“

„Певна річ!“

„Ну-ну! Чоловіки це чоловіки, завжди квапляться як на пожежу“.

„А жінки це жінки, — парирував я. — Їх і дрючком не відженеш від гарного вбрання“.

„Твоя правда, — сказала Інна. — А тому сховай дрючок і не марнуй свого часу“. — З цими словами вона перервала зв’язок.

Поправивши комір камзола та пояс, я підійшов до дзеркала і скептично поглянув на себе, очікуючи побачити там щось украй недоладне, на зразок причепуреного опудала. Чим-чим, а нарцисизмом я ніколи не відзначався. Скільки себе пам’ятаю, мені не подобалась моя зовнішність, але з часом звикся з нею, особливо після появи Інни, чиє кохання та природжені здібності тонкого психолога допомогли мені позбутися зайвої закомплексованості. Проте, як і раніше, я уникав без крайньої потреби дивитися в дзеркало і дуже не любив фотоґрафуватися.

Аж це несподівано для себе я побачив зовсім іншу людину. Я ніби зробився вищим, стрункішим, ширшим у плечах, у всій поставі з’явилась якась величавість, немов у справжнього вельможі. Тепер уже думка про те, що я ґраф, не викликала в мене іронічної усмішки. Я справді був ґраф, ґраф Ланс-Оелі, володар Грані — цілого світу!

Я заткнув за пояс коричневі шкіряні рукавиці і заломив капелюха трохи набакир. Ще краще. Бракувало лише меча при боці… А втім, ні, не тільки цього. З деякою полегкістю я виявив, що в коруальській мові є ціла низка слів, що стосуються куріння тютюну.

— Шако, в цьому домі не знайдеться, часом, сигарет, сигар чи, хоча б, махорки?

Хлопець хитрувато всміхнувся й видобув з кишені почату пачку сигарет та коробку сірників.

— Цього добра в нас удосталь. Сам Метр не курив, але про вас подбав.

— Хай йому грець! — зачудовано мовив я, упізнавши свою улюблену марку. — Це ж земні сигарети. — Як ви, мабуть, зрозуміли, я сказав: „з Терри“.

— З Основи? — перепитав Шако. — Отакої! А то я дивувався, чому вони такі з біса приємні, не те що місцевий тютюн. Коли наш лісник розкурює свою люльку, мені від її смердючого диму аж нутрощі вивертає.

— То ти куриш?

Хлопець зніяковів:

— Потроху… Тільки не кажіть Суальді, прошу вас.

— Не бійся, не скажу. Однак затям, хлопче: паління — шкідлива звичка. — Я розкурив сигарету, з насолодою вдихнув ароматний дим і додав: — От якби ще чашку кави…

— Кави? — з готовністю озвався Шако. — Будь ласка! У нас є кава. Можу приготувати, але для цього треба сходити

1 ... 21 22 23 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Напередодні Армагедону, Олег Євгенович Авраменко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Напередодні Армагедону, Олег Євгенович Авраменко"