Читати книгу - "Звільни мене опівночі, Айрін Ван"

 Олеся ти часом, користається моментом й зникає із нашого поля зору. Їй вдається вислизнути за лічені секунди.

– Потрібно йти, поки на шум не збігся персонал лікарні, – допомагає підвестись Керан й виводить мене з палати.

 Йду, наче на автопілоті, все навколо пливе від нестримних сліз. Я нікого не чую, не помічаю, й навіть не орієнтуюсь у просторі. Я не знаю куди вони знову мене ведуть, та тепер мені байдуже.

 Тільки коли мене виводять із лікарні й саджають до автомобіля, я впадаю в істерику й даю цілковиту  волю сльозам, знесилено опускаючи голову на сидіння. Чому це відбувається зі мною? Чому це відбувається з Олесею? Сумніваюсь, що таке життя краще смерті. Глибоке відчуття провини за її участь роздирає мене зсередини. Мені доводиться вже вдруге пережити її смерть, адже нічим іншим я не можу назвати її теперішній стан. Даріус зробив із моєї подруги монстра, якими ночами лякають дітей.

– Випий, це допоможе, – Марак простягає мені якісь таблетки й пляшку з водою. 

 Я без зволікань кладу їх до рота, не запиваючи. Мені нема більше чого втрачати. Тепер вже нема.

 Коли я приходжу до тями, помічаю незнайомі стіни й інтер'єр. На очі вкотре навертаються сльози, та я продовжую лежати навіть не замислюючись де знаходжусь. В голові спливають фрагменти чергового жахіття, сну в якому Олеся йде з Даріусом й мені не вдається її спинити. Схоже всі ці сновидіння якось пов'язані. Не виключаю втручання Даріуса. Мені ж невідомий повний потенціал його сил. Може йому під силу проникати у чужі сни? Я боялась зустрітись із ним, та сталося навіть гірше. Схлипую від сліз, прикриваючи рот рукою.

 Двері кімнати відмиваються й сюди входить Керан із чашкою в руках. Співчутливо дивиться на мене й простягає її мені, присідаючи поряд.

– Це я залишив ключі на каміні, знав, що спробуєш потрапити до Щоправда, не очікував, що це станеться тоді, коли на це найменше сподівався. Ти усіх нас обхитрувала.

– Чому ти не попередив братів? Чому залишив мені цю можливість? – ставлю чашку на тумбу біля ліжка й не зводжу із нього своїх мокрих від сліз очей.

– Вони б тебе не відпустили й тільки б відтягували неминуче. У мене на все це є своя думка. Ти повинна була все побачити на власні очі, щоб переконатись, що ми не бажаємо тобі зла й ніколи не брехали. Могли недоговорювати, та не брехали. Нашими вчинками керує хороша мета, хоч інколи її важко розгледіти. Буває, що не помічаємо, коли ця мета починає вести нас хибною стежкою.

– Що тепер буде з моєю подругою? Навіщо Даріус залишив саме її? Це ж не випадково? Чи не так? – ставлю наступне запитання, яке не дає мені спокою.

– У Даріуса випадковостей не буває. Все, що він робить – чітко розплановане. Думаю він спробує використати твою подругу, щоб добратись до тебе і це лише питання часу.