Читати книгу - "Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс"

Я хитнула головою говорячи що нічого страшного не сталось. Подивившись на дерева, що ми проїжджали я зрозуміла, що ми досі були за містом.

— Я також прошу вибачення за батька.

Я спантеличено подивилася на Микиту.

— Ви не повинні…

— Він вчора і сьогодні образив тебе. Змусив відчувати тебе не комфортно. Мені дуже шкода… — стиснув кермо, хмуро дивлячись на дорогу.

— Але ваш батько правий… Я роблю вам безліч проблем, вам краще віддати мене...

— Ні. Навіть чути цього не бажаю, — перебив мене.

— Але ваша робота… І тут я вам тільки роблю проблеми. Я могла б знайти інший університет або й взагалі не… — швидко виговорила, але відразу замовкла від його погляду.

— Ні. Наш заклад один з найкращих. І ти вже поступила. Тому я не бачу проблем.

— Я ще не подала документи…

— Думай, що ти вже поступила, для мене це справа одного дзвінка, — відрізав.

— Не варто так ускладнювати собі життя, — з відчаєм промовила. — Це всього лиш фіктивний шлюб, він не вартий…

— Ти помиляєшся, — він повернувся до мене. — Я не опинився в фіктивному шлюбі.

Я округлила очі.

— Я запропонував тобі вийти за мене, — продовжив він уважно дивлячись мені в очі. — А не стати фіктивною дружиною. Це різні речі.

— Але вам не обов’язково було саме таке казати. Це і так зрозуміло, що ви хотіли фіктивний…

— Ні, — обірвав мене. — Повір, якби я хотів це сказати, я б це сказав. А я цього не хотів.

Я приголомшливо дивилася на нього і не могла повірити в те, що тільки що чую. Він знову розвернувся і був зосереджений на дорозі. Думаю, на цьому не варто продовжувати розмову. Я розгублено повернулася до вікна, сліпо дивлячись на дорогу.

— Приїхали, — зупиняючи машину, Микита заглушив двигун.

Вийшовши з салону, я побачила дім, в якому тепер буду жити.