Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

— Щось вигадаємо.

Закінчивши формування могили, Тео, прихопивши лопати, пішов до будинку.

— Ввечері підправите, якщо не так щось зробив, — сказав він, підійшовши до Марії.

— Дякую, Тео.

— Не варто, я ваш боржник. І його теж, — він обернувся на свіжу могилу.

— Поминальний обід зробимо ввечері, коли приїде Аян, — поспішила змінити тему Марія.

І от обід настав. Марія й Ада наготували смачнючих страв: тушкований кріль, смажена курка, овочеве рагу, салати, печена картопля. Жування для Тео вже не було проблемою, тому він спробував усе, що було на столі. Пом’янули Макса саморобним вином, і Тео знав з якого саме винограду його зробили, бо спав поруч із тією самою лозою. Боб і Аян розповідали різні історії про покійного, який у школі вчився на рік старше. Кумедні і не дуже, з яких було зрозуміло, що Макс був доброю людиною. Розповідали, як вони лазили на дах школи і кидали звідки кульки наповнені водою на тих, хто виходив з будівлі, і Макс їх попередив, що до них іде директор і вони всі разом тікали пожежною драбиною, мало не скрутивши собі шиї; і як вони залізли до вчительської, щоб списати правильні відповіді на тест з біології, але помилилися темою, і Макс підтягував їх перед перездачею; як на спір Аян прийшов до школи у роликах, на яких ще поганенько їздив, врізався в одвірок, розбив губу, і Макс відвів його до медкабінету... Марія слухала ці оповідки, сумно усміхалася й зітхала, киваючи головою на знак згоди, що все так і було.

Після обіду Аян і Боб віддали свої браслети Стефану й Борису.

— Ви тільки вдвох до них поїдете? А це безпечно? — стурбовано запитала Марія.

— Безпечно. Біля Річкового порту на нас чекатиме людина, яка добре знайома з тими, хто нас цікавить і проведе нас до них. Все буде добре, не хвилюйся, — усміхнувся Аян. — Ми ж тільки їдемо домовлятися, і краму в нас — всього-нічого. От наступного разу, коли повеземо товар на обмін, потрібні будуть толкові люди для супроводу, а поки що це прогулянка, — він поглянув на Тео, і той ледь помітно усміхнувся, від такої елегантної пропозиції приєднатися до них наступного разу.

— Ніколи не думала, що колись доведеться звертатися до послуг контрабандистів, — насупилася Марія.

— В житті треба все спробувати, — усміхнувся Аян.

— Тривожно якось.

— Ти ж ніколи не була боягузкою, Маріє! Припини! Все, час їхати!

Аян і Боб попрощалися, сіли на платформу, почекали, доки хлопці відчинять їм ворота, і поїхали на південь. Лялечка лишилася на фермі. Тео хотів порозпитувати кіборга про різні речі й події, що його цікавили, однак вона пішла з Пітером чистити й змащувати дверні механізми в будинку. Спочатку він ходив за ними, спостерігав, однак ця справа йому швидко набридла, та й утома давалася взнаки, тому він пішов у душ, а потім до теплиці спати. Сон здолав Тео одразу, як тільки голова його торкнулася подушки, йому навіть наснилося, як він з братом купається в озері, а мама спостерігає за ними з берега. Вона усміхнулася і щось почала шукати в кошику, який стояв поруч, а потім несподівано дістала з нього пістолет і спрямувала на них.

Від несподіванки Тео смикнувся, прокинувся і побачив прямо перед собою... дуло, направлене прямісінько на нього, і гострий зосереджений погляд. Зловісна темрява отвору холодила нутро і притягувала увагу, однак Тео зробив зусилля і ковзнув поглядом на руки, що тримали зброю — тендітні. Жіночі? За руками в чорній уніформі у фокус потрапило темне волосся, заплетене в косу, потім світла пляма візуалізувалася в молоде симпатичне, але напружене обличчя, і нарешті він зустрівся з гострим поглядом карих очей. Доволі гарних.

— Ти хто? — запитала дівчина вимогливим холодним тоном.

— А ти? — передав пас Тео, намагаючись говорити якомога спокійніше.

— Доросла особа без чіпа не має права ставити мені питання. Відповідай, інакше я скористаюся пунктом три два.

— Я не знаю, що це за пункт.

— Тим гірше для тебе.