Читати книгу - "За вуаллю брехні, Юлія Ковалевська"

Сніданок завершився і тепер дівчата й жіночки могли насолодитись тим, що залишилось у казанках. Ессі собі смакувала картопелькою, коли до неї підійшла одна з дівчат. Рудоволоса, висока, дуже струнка і трішки сутула вона здавалась старшою, ніж є. Але її юне обличчя, всипане ластовинням вказувало на те, що дівчина має лише кілька років різниці з Ессі.

– А ти молодець, – відмітила вона і теж уперлась у стіл, як Ессі, – ніколи тут ще знать так не поводилась.

– А як поводилась? – запитально вигнула брову Естеса.

– Ніби діти малі були! Бігали, верещали та соплі пускали! То була ще та забава!

– І багато тут таких було?

– Дві дівки були. Добре, їх швидко обміняли, то зберегли нам нерви, – вона закотила свої темні очі, – а ще був хлопець, він воду та дрова всюди носив. Але ж він нив більше тих дівчат. На своїх шмарклях підсковзнувся, умудрився відро крижаної води на Сааля вилити! Сааль добрий, його не чіпав, але від того погляду хлопак аж свідомість втратив! Упав як мішок картоплі! – дівчина загигикала і Ессі більше розсмішив її заразний сміх, ніж сама історія. Хоча і та теж була трохи та й потішна. – Я Арса, – вона простягнула свою руку дівчині. Та трохи зависла, бо звикла до реверансів і поклонів, але все ж потиснула кухарці руку і відповіла:

– Естеса, можна просто Ессі.

– Приємно познайомитись! – та широко усміхнулась, забрала руку та вкинула картоплинку до рота. – От у мене питання… – вона пережувала їжу та знов повернулась до Ессі, – чим от знать займається цілими днями? Все не було можливості інших запитати, а цікавість так і пре.

– Ну… Я, як майбутня графиня, наполегливо вчусь, аби потім могла навіть одноосібно управляти своїми землями.

– І що ж таке цілими днями вчити можна?

– Є багато уроків. Одні з постійних це політика, економіка, танці, етикет, ще вчила усілякі природничі науки, а також ті, що довершують мій образ справжньої леді – вишивання, малювання та музика. Але в тому я профан, – прошепотіла вона, ніби по секрету, – ну може окрім музики, адже співати я люблю, хоч і грати на інструментах так і не навчилась, – зітхнула дівчина. – А ще є більш активні заняття, як от верхова їзда, крокет і батько вчив мене – точніше намагався навчити – фехтувати, але зрозумів, що мені краще не довіряти гострі дрючки, тому вчив мене стріляти. Так я відкрила для себе новий талант – стрільбу з арбалету.

– Ого! Не думала, що леді, – вона зробила трохи зневажливий акцент на останньому слові, – вчаться битись. Думала лишень дивани просиджуєте та й пліткуєте щодня. А оці всі уроки... Коли ти це все встигаєш?

– Я цим з самого дитинства займаюсь. День у день. Лишень вечори вільні мала, які ми проводили разом із сестрою, слухаючи, як мачуха читає якусь нову книжку, – дівчина тепло усміхнулась згадуючи ті прекрасні часи. Їй запекло очі, але вона швидко закліпала ними і вичавила з себе посмішку. А чим ти займаєшся, як не на кухні?

– От зараз і покажу! – вона покинула пусту тарілку і стала рівно навпроти Ессі, вперши руки в боки: – Ходім, дізнаєшся, що таке справжні розваги! – вона дуже хитро усміхнулась.

– Я не можу, Маріжка буде вчити мене хліб пекти…

– Та нічого! Я навчу тебе потім сама, а зараз нам варто піти і гарненько розважитись!.. – вона почала пхати Ессі в спину.

– Добре… Давай хоч попередимо, аби мене не шукали.

Дівчата гукнули Маріжку, і та відпустила їх. Вони йшли у невідомому для Ессі напрямку і теревенили.

– Тобі треба трохи розслабитись, поки ти на волі!

Ессі на то просто хмикнула, адже лише день пройшов і вона дійсно не почувалась тут, як викрадена віконтеса. Скоріше, як звичайна дівчина. Це почуття було для неї дивним. Але й в якомусь сенсі приємним. Нарешті щось нове, незвідане. Але тут вона згадала про дім та рідних, засумувала, але виду, здається, не подала.

А дівчата вже вийшли за межі табору.

– Куди це ми? – задалась питанням білявка, озирнувшись назад.

– Я тобі нічого не скажу, сама скоро все побачиш, – хитро скосилась на неї Арса і почала собі якусь мелодію мугикати. Естеса невдоволено піджала свої бліді тонкі вуста, але вирішила не наполягати.

Чим ближче вони підходили до невідомого місця, тим краще було чути крики. Спочатку Ессі напружилась, але потім можна було вже розрізнити, що то не просто крики. То репетують та сміються діти.

Вони підійшли ближче. Дітей тут було дуже багато, мабуть, зібрались майже всі, хто був у таборі. Вони катались на дошках, як на санях, сидячи й по двоє, і по троє. І коли дівчата підійшли ще ближче, то Ессі змогла розгледіти той схил. Ні, не так. СХИЛ! ГОРУ! ПРІРВУ!

Серце дівчини впало в п’ятки, а руки миттю спітніли, певно, як і все тіло. Вона дуже боялась висоти і вже уявила, як скотиться з тої «гори» і переламає собі шию. Та й не тільки шию. Уява в неї була дуже гарна, а картинки в голові були надто реалістичними, що аж кров стигла в жилах. Вона стала просто як вкопана і не розуміла, як тут ще ніхто не вбився… А може й вбився… Від цього ноги стали ватними і в неї було відчуття, ніби вони підкошуються.

А от Арса не боялась підійти ближче. Вона йшла на зустріч якомусь хлопчику і не помітила навіть, що Ессі тут застрягла в клітці зі своїх страхів. Рудоволоса підійшла ззаду до хлопчика і зсунула йому шапку на очі. Той повернувся, поправляючи шапку, і обійняв дівчину, кинувши дошку, що була в нього в руках. Вони там щось балакали і сміялись, але тут Арса почала оглядатись в пошуках своєї закам’янівшої нової подруги і знайшла її очима саме там, де й залишила.