Читати книгу - "Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна"

Ось як все виглядає, враховуючи те, що Раян мав намір вбити Тода на «Ставку Пілігрима». Так мені принаймні видавалося, поки инше маленьке відкриття не пробудило у мені детектива. Коли я наказав взяти під варту свого полоненого, то підняв свій ціпок і пішов прогулятися околицею. Коли я минув два чи три повороти, то опинився біля бічного входу до маєтку Тода, якраз неподалік ставка чи озерця, котре й дало назву його маєткові. Це було дві години тому, близько сьомої. Місяць світив ясніше, і довгі пасма місячного світла ніби лежали на поверхні озера, оточеного болотистими берегами, де, якщо вірити легенді, наші предки топили відьом. Я не пам’ятаю подробиць легенди; та ви, певно, знаєте, про яке місце я говорю, — це на північ від будинку, у напрямку до нетрів. Там ще ростуть два покручені дерева, подібні на зморщені гриби. Так ось, я стояв і дивився на озеро, ніби вкрите імлою, і раптом мені здалося, що від будинку до озера рухається чоловік, але відстань була надто великою, імла — надто густою, і я не був цілком упевнений у тому, що побачив, вже не згадуючи про деталі. Крім того, мою увагу привернуло щось, що відбувалося набагато ближче. Я присів позаду паркану, який був розташований на віддалі приблизно двісті ярдів від великого особняка. На щастя, у паркані були щілини, вони були ніби спеціяльно зроблені для того, щоб підглядати. У лівому крилі будинку відчинилися двері, і в слабкому місячному світлі я побачив людську постать, у щось закутану. Особа нахилилася вперед, напевно, вдивлялася у темноту. Потім двері позаду цієї людини зачинилися, і я помітив, що вона несе в руці ліхтар, та він світить дуже тьмяно. Це була жінка в обшарпаному плащі, напевно, вона одягнулася так, щоб її не впізнали. Було щось дуже дивне і в її одязі, і в тому, що вона маскується, адже вона вийшла з заможного будинку. Потім вона почала поволі сходити садовою стежкою, і ярдів п’ятдесят від мене зупинилася, ось. А потім вона підняла ліхтар над головою і тричі хитнула ним, подаючи якийсь сигнал. Коли вдруге хитнула ліхтарем, він освітив її обличчя, і я впізнав цю жінку. Вона була неприродно бліда, на голові якась плебейська хустина, та я впевнений — це була Етта Тод, донька мільйонера.

Намагаючись бути непомітною, вона повернулася у будинок. Я хотів було перелізти через огорожу, щоб побачити, що буде далі, та зрозумів, що моя цікавість спокушає мене на негідний вчинок. Зрештою, у мене були всі необхідні докази. Я вирішив повернутися у свій кабінет, та раптом почув шум. На котромусь поверсі відчинилося вікно, і хтось несамовитим голосом питав, де лорд Фелконрі, якого ніяк не можуть знайти у будинку. Я впізнав цей голос. Я часто чув його на політичних зборах і на засіданні директорів. Це був голос Айртона Тода. До вікон унизу підбігли якісь люди, вони відповіли, що годину тому лорд Фелконрі пішов на прогулянку до озера і досі не повернувся. Тоді Тод вигукнув: «От чортівня!» — і зачинив вікно. Я навіть чув, як він голосно грюкає дверима в кімнаті. Я пригадав собі, що мета моєї прогулянки була дещо иншою, і повернувся у свій кабінет близько восьмої вечора.

А тепер повернімось до газетної статті, котра видалась вам нудною і бездарною. Якщо каторжник приберігав кулю не для Тода, то, швидше за все, для Фелконрі. І, якщо я добре зрозумів, куля потрапила в ціль. Важко вигадати краще місце для вбивства, ніж заболочені околиці озера, де все, що падає, відразу засмоктує гидка трясовина. Припустімо, що наш коротко підстрижений полонений мав намір вбити Фелконрі, а не Тода. Я вже говорив, що в Америці багато хто хоче покінчити з Тодом. Та я дуже сумніваюся, чи в Америці знайдеться хтось, хто мав би намір вбити англійського лорда, який щойно приїхав в нашу країну, якщо, звичайно ж, не брати до уваги того, що сказано в статті, — що лорд залицяється до доньки мільйонера. Так ось, наш полонений (хоча він одягнений, як опудало городнє) — цілеспрямований і закоханий.

Я здогадуюся, що такі здогади можуть видатися вам смішними й недоречними, та це тому, що ви англієць. Для вас це звучить майже так само, якби я сказав, що донька єпископа Кентерберійського вінчається в церкві св. Георга на Гановер-стріт зі злодієм, якого достроково звільнили з в’язниці. Та ви не помічаєте, скільки енергії та честолюбства у наших чудових громадян. Ось, наприклад, ви побачите поставного, сивочолого чоловіка, у смокінгу та з манерами джентльмена. Потім ви дізнаєтеся, що він — один з державних авторитетів у нашому штаті, і ви мимовільно припускаєте, що він — нащадок знатного роду. І це помилка. Ви навіть не усвідомлюєте, що декілька років тому цей чоловік міг жити в орендованій кімнаті або, і це ймовірніше, перебувати у в’язниці. Ви не берете до уваги життєрадісність та духовне піднесення, які притаманні нашій нації. Багато хто з найвпливовіших громадян нашої країни розпочали свою кар’єру зовсім недавно. Доньці Тода виповнилося вісімнадцять, коли татусь врешті доробився свого маєтку. А тому зовсім не дивно, якщо до неї залицяється якийсь дармоїд, або вона залицяється до нього, згадайте про її сигнали з допомогою ліхтаря. Якщо так, то рука, що тримала ліхтар, і рука, що тримала зброю, — це руки спільників. Цей випадок, сер, ще наробить шуму, ось побачите.

— Добре-добре, — наполегливо промовив священик, — і що ви будете робити далі?

— Припускаю, що це може вас шокувати, — відповів Грейвуд Ашер, — наскільки я знаю, ви не любите, коли наука втручається у такі справи. Та у мене є достатньо повноважень, окрім цього, я можу їх збільшити. І ось тепер трапилася чудова нагода для того, щоб випробувати психометричний прилад, про який я вам розповідав. На мою думку, цей прилад не може збрехати.

— Ні, прилад не може збрехати, — втрутився отець Бравн, — але й не може сказати правди.

— Та тільки не у цьому випадку, і зараз ви переконаєтеся, — рішуче продовжував Ашер. — Я посадив цього дивно одягненого чоловіка у зручне крісло, і просто почав писати слова на дошці. Прилад фіксував, як змінюється його пульс, а я спостерігав за його поведінкою. Хитрість полягає у тому, що поміж підібраних слів вставляють якесь слово, котре пов’язане з можливим злочином. Спочатку я написав «фалерн», потім — «фалерист», і чоловік почав хвилюватися, а коли я почав