Читати книгу - "Неможливий романс , Мартіна Зоріна"

— З’їси хоч щось, Владе.

Я поставила перед ним тарілку з м'ясною нарізкою та сиром, котрі знайшла в холодильнику. І підігріла на сковорідці, приготовлений вчора, плов. Їсти самій же — зовсім не хотілося. Кусок в горло не ліз. Важкість на душі давила.

Не витримавши шквалу емоцій, що пройшовся по моїй душі наче бронепоїзд, я кинулася до чоловіка й обійняла його. Хотілося показати, що поруч, я з ним і ми з усім впораємося разом. Що б там не було.

Владислав здригнувся, напружено повів плечем та моїх рук не скинув. Але й не торкнувся у відповідь, не обійняв. Він продовжував дивитися в одну точку перед собою та мовчати.

— Влад, ну скажи хоч щось. Ти мене лякаєш такою поведінкою.

Проблеми та сварки у нас траплялися, як у кожної сімейної пари. Неодноразово ми гралися в мовчанку по кілька днів та завжди приходили до компромісу. Та жодного разу Влад не громив все навколо й не брався за пляшку. Сьогоднішня ситуація мене неабияк вибила з колії. Й в добавок, чоловік не бажав говорити.

— Челсі, я втомлений й не хочу говорити. Ні про що, — він налив в стакан коньяку й залпом випивши, мовив, — Йди спати. Поговоримо завтра.

— Як я можу спокійно заснути, коли з тобою коїться невідомо що. Влад, я хвилююся насправді — Я підійняла руки й торкнувшись його обличчя, притягнула до свого, — Я все ще твоя дружина і кохаю тебе. Мені важливо знати, що з тобою.

Та мої слова, чомусь, не справили належного враження на чоловіка. Він дивився на мене, а враження було, що крізь мене. Ніби я не його дружина, коханка, подруга, а хтось чужий та незнайомий. Так, ніби я пусте місце для нього.

— Я все розкажу вранці, чесно, — Чоловік відірвав мої руки від свого обличчя, — Зараз, мені треба побути на самоті й подумати.

— Гаразд, — знесилена від важкого дня, я не стала сперечатися.

Бачачи порожнечу в очах чоловіка, я здалася.

Знесилена, я впала на ліжко й обійнявши подушку, тихесенько розридалася. Дати волю сльозам, здавалося, єдиним правильним рішенням сьогоднішнього дня.

Примітка:

1. Канка́н (фр. cancan) — французький естрадний танець із характерним па — високим підняттям ноги. Музичний розмір 2/4. Темп енергійний, рухливий. Широко використовувався у французькій класичній опереті (зокрема Ж. Оффенбаха) - https://uk.wikipedia.org/wiki/Канкан