Читати книгу - "Подаруй мені тата, Анна Дрімс"

— Коли? — запитує, підбадьорливо посміхаючись.

— Майже за два тижні, — тягнеться до своєї шиї, де зазвичай висить кулончик, а зараз його немає. Точно нервує. Вона вчора купалася, попередньо знявши його та залишивши на тумбочці біля ліжка. Це навіть на краще. Добре, що Ігор не бачить його. — Сімнадцятого, о шістнадцятій нуль-нуль. Ти прийдеш? — з надією питає.

— Обов'язково, принцесо, — посміхається куточками губ, і донька розквітає.

— Бувай, — зніяковіло прощається та тікає до кімнати.

— Ніко, — дивиться на мене, вийшовши за поріг квартири.

— Їдь, Градов, — ображено пирхаю. — Це ж вона? З паркінгу? — боляче… мені знову боляче. Усередині ніби вередливе кошеня неприємно дряпає, коли він просто киває. — Наречена чекає, — тихіше додаю, захлопуючи перед ним двері.