Читати книгу - "Утриманка для мільярдера, Джулія Ромуш"

Розділ 7.1

Дерек Хейз. Я назавжди запам'ятала це ім'я. Ці мляві очі, які лякали до остраху. Які дивилися так, що хотілося сховатися, хотілося назавжди від нього втекти. Від нього віяло небезпекою та смертю. Я чула страшні історії про нього. Про те, як він ставиться до жінок, як їх карав і знущався з них. Мучитель. Він був поганою людиною. Жахливою. Він підлаштував смерть моєї матері для того, щоб забрати собі її бізнес. Вона мала необережність зв'язатися з ним. Вести спільні справи, а він вирішив, що без неї справи підуть краще. Гроші. Чортові гроші вирішували все у цьому світі.

Ось тільки Хейз не знав, що мати переписала все на мене та на брата. Не тільки Дерек про це не знав, а й ми з Ренделом теж. Почувши цю новину, ми з братом опинились у ступорі. Мати все переписала на нас ще за пів року до своєї смерті. Саме так сказав адвокат, який зачитував нам заповіт.

Я була шокована тим, що відбувалося. Була в жаху. Мама померла за те, що тепер належало мені й братові, і людина, яка хотіла все це отримати, була готова на все, щоб домогтися свого. Він би пішов по головах, у цьому я не сумнівалася.

Ми з'їхали з будинку, де жили до цього. Змінили район. Я перевелась з інституту. Хоча все це виявилося даремно. Він стежив за нами. Слідкував за кожним кроком. Чекав на те, поки ми вступимо в права спадщини. Його не цікавили банківські рахунки й ті невеликі магазини, які перейшли до нас через пів року, він чекав зовсім іншого.

Фірма. За заповітом мами ми могли вступити в права спадщини через три роки. І весь страх почався саме тоді, коли ми отримали права на фірму. Ось тоді почалося пекло. За лічені місяці Хейз зіпсував все наше життя. Загнав у борги, позбавив майже всього. Але найжахливіше було те, що ми були лише пішаками в його грі. Точніше я. Його метою був Барнс. І він хотів дістатися до Річарда через мене. Натякав, надсилав свої повідомлення. А після зникнення брата почав діяти набагато гірше й огидніше. Мої рахунки було заблоковано. Я не могла потрапити на фірму, там стояли мурмила з автоматами. Я не могла повернутися до квартири, бо під будинком стояли його амбали. Він заганяв мене в куток. Змушував чинити так, як треба йому. І в нього вийшло. Я була впевнена в тому, що виродок зараз думав саме так. Я бачила, як його люди стежили за мною, коли я йшла до Барнса, бачили, як я заходила до його офісу. Хейз був впевнений, що я пішла до Річарда, щоб добути компромат. Дістати інформацію, яка його цікавила. І повідомлення про брата... це було нагадуванням, щоб я не забула, що Рендел був у нього.

Але виродку навіть на думку не спало, що я могла діяти по-іншому. Барнс був єдиною людиною, яка могла йому протистояти. І я про це знала. Залишалося лише переконати Річарда захистити брата. Витягти його з лап Хейза. Врятувати рідну для мене людину, яка завжди мене захищала. Єдиного, хто мене любив. Я могла допомогти братові лише так. Допомогти братові й врятуватися сама.
***
Схлипнувши, я підняла голову з колін. По моїх щоках стікали сльози, тіло затерпло в одному положенні. Я гадки не мала скільки я так просиділа. За вікнами було темно. Подивившись на годинник, я зрозуміла, що була глибока ніч.

Піднявшись із підлоги, я попрямувала до дверей біля вікна. Ввімкнувши світло у кімнаті, я зрозуміла, що не помилилася, це була ванна кімната. Скинувши з себе сорочку Барнса, я зайшла до душової кабіни й ввімкнула гарячу воду. Все, що я зараз хотіла, так це помитися і лягти спати. Я вже погано розуміла, навіть не могла точно згадати, скільки часу я нормально не спала. Три доби? Чотири?

Думати більше не хотілося, від спогадів стало противно. Я злилася на себе. Стиснувши пальці в кулак, ударила по стіні й зчепила зуби. Я не змогла вмовити Річарда. У мене нічого не вийшло. Я бачила його очі у момент нашої розмови. Бачила, як він розлютився, варто було мені тільки завести розмову про брата. Він не допомагатиме йому. Не захоче. І я втрачу останню рідну людину? Втрачу, бо не змогла допомогти? Не змогла нічого придумати?

Обернувшись великим махровим рушником вийшла знову в кімнату й так і лягла в ліжко, сил натягувати на себе сорочку Річарда не було. Очі самі злипалися і мені здавалося, що не можу поворухнути навіть рукою.

Я маю щось придумати. Маю зробити щось, щоб Барнс змінив своє рішення. З цими думками я заснула.

Я справді думала, що я мала усі шанси вплинути на рішення чоловіка. Думала, що якщо стану слухняною та покірною, то він просто не зможе мені відмовити, але я не знала того, що мені чекало далі. Навіть не здогадувалася, яка роль у цьому будинку була мені відведена.

Різко розплющивши очі, я підриваюся на ліжку. Я вся мокра, вода стікає по обличчю, а я знаходжуся в повному шоку.

Покоївка знаходиться в моїй кімнаті, стоїть навпроти мого ліжка, в її руці знаходиться склянка, судячи з усього, з неї вона і хлюпнула мені воду в обличчя. Жінка дивиться на мене поглядом повним зневаги та ненависті.

- Швидко встала та одяглася! У тебе п'ять хвилин! - У мене летить якась чорна ганчірка, яку я дивом встигаю перехопити перед тим, як вона прилетить мені прямо в обличчя.       

                                                                                                                                      
                                                                                                                                                         
                                                                                                                                               
                                                                                                                                                    
                                                                                                                                                 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно