Читати книгу - "Моя в борг, Джулія Ромуш"

Я кидаюся до вікна з такою швидкістю, що не встигаю вчасно загальмувати й тільки дивом не вилітаю через відчинене вікно. Тяжко дихаю і кручу головою на всі боки. Я не чую криків. Але коли дивлюся вліво, то серце завмирає, там багацько народу. Всі, хто був присутній на вечірці, зібралися біля басейну і на щось дивляться. Я не маю жодних сумнівів, що ті, на кого зібралися всі подивитися, це Нолан і Аарон.

Я знову залітаю в кімнату, швидко хапаю перше, що потрапить під руку з речей і мчу до сходів. Серце тарабанить у грудях як божевільне. Господи, а якщо він розповів, що далі? Що мені робити? Заперечувати? Кричати, що він хворий псих і все вигадав?

Я так швидко збігаю сходами, що мало не повертаю ногу, тільки дивом утримую рівновагу. Цієї самої секунди я розумію наскільки сильно боюся втратити Нолана. Я його люблю і не хочу, щоб він колись дізнався про мою ганьбу. Щоб дізнався про зраду.

Вилітаю надвір і мчу до натовпу. Що дивно, ніхто не кричить. Надворі досить тихо.

- Ти чого така червона? - Джейн помічає мене, коли я підходжу до натовпу, намагаюся зрозуміти, як просочитися всередину.

- Душ гарячий приймала, напевно, через це, - видаю у відповідь і дивлюся на подругу. Вона не виглядає злою чи стривоженою. А якби в її будинку влаштували бійку, то ніби мала б бути не в собі від злості. – А що тут відбувається?

- Хлопці вирішили пограти, от всі й зібралися подивитися, - Джейн вимовляє з усмішкою на губах. - До речі, не знала, що твій Нолан грає в покер.

Я ляскаю віями, я й сама не знала. Наречений ніколи про це не говорив та й при мені не грав.

Я таки розштовхую трохи хлопців і проходжу далі. Бачу, що біля басейну стоїть стіл і за ним сидять четверо хлопців. Один з них Нолан. Другий - Аарон. Третій, здається, новий хлопець Емілії. Четвертого я взагалі бачу вперше. Навіть не можу згадати з ким він прийшов сюди.

– Вони грають на щось? - Обертаюся до подруги, яка йшла за мною і зараз стоїть за спиною.

- Точно не на гроші, - Джейн заспокійливо плескає мене по плечу, - начебто на бажання.

По шкірі проноситься холодний вітерець і тут же пробігає табун мурашок. На які, до біса матері, бажання?!

Знову обертаюся до басейну. І тут Аарон ніби відчуває, що дивлюся. Він підіймає голову і безпомилково знаходить мене в юрбі. Дивиться просто у вічі та криво посміхається.

- Розкриваємось, - це вимовляє Нолан. Я вперше бачу його таким. Таке відчуття, що зараз, крім карт, його більше нічого не цікавить. Він повністю зосереджений на грі.

Серце в цей момент завмирає, бо на губах Аарона грає зловісна посмішка. Він точно щось задумав. Щось, що мені не сподобається.