Читати книгу - "Одна ніч, Ясміна Лав"

Артур

  - Артуре Миколайович, дівчина під'їхала до лікарні. Мабуть, з мамою зустрілася. Фото зараз скину.
-Дізнайся навіщо вона там.

Коли Аліса відмовилася від моєї допомоги, то я вирішив послати свою людину до гуртожитку.
Не знаю чому, але я хочу дізнатися чим же зайнята моя Мишка настільки, що не може пообідати зі мною.

Коли Сашко, мій охоронець, сказав, що вона їде в автобусі додому, то стало спокійніше. 
Значить, поїхала до рідних...

Мій інтерес до цієї дівчини зростає з кожним днем, і це дивно. Тому що я рідко захоплююся кимось. Навіть дізнавшись що вона додому поїхала, я все ж таки відправив Сашка за дівчиною. І мабуть, не дарма.

Навіщо вона поїхала одразу ж до лікарні?
Вона хвора чи її мама?

Моя служба безпеки збирає на Алісу інформацію, але поки що я навіть не знаю, чи є в неї ще хтось, крім матері. Та й чи мати взагалі та жінка, з якою дівчина зустрілася.

Мозковий штурм перериває дзвінок телефону. Олександр ...

-Я тут дізнався ..... 
Коротше, вона з мамою брата відвідують. Дитині операцію зробили нещодавно після пересадки кісного мозку.

І тут у мене складається пазл ...
Поведінка Аліси у Олега, потім її згода на ніч, сума яку вона назвала ...
І її незайманість.
Та чорт ...!

-Артур Миколайович.
-Сашко, як зараз  її брат?
- Судячи з того, що написано в карті, йде на поправку. 
Операцію провели нещодавно, тому що сім'я шукала гроші і всі подальші процедури теж платні, я у медсестри дізнався.

Який же я ідіот...!
Так і хочеться дати собі у морду. 
Тепер зрозуміло, чого вона біжить від мене постійно... Вона боїться мене. І швидше за все ненавидить за те, що я зробив.

-Саня ... Ти дізнавайся там про сім'ю її. Містечко не велике. Думаю, складно не буде.
Адресу в карті подивися. І повертайся...
-Добре, шеф.

Блять! Чому я не запитав навіщо їй ці гроші? 
А якого дідька вона не сказала відразу..??

Думки просто не давали перепочити. Весь час прокручую в голові події тієї ночі.
Її очі, коли вона сказала ні..... Я ж чув це тихе слово...

-Чорт! - кричу в пустоту кабінету і скидаю зі столу всі папери.

Підставка з пісочним годинником теж падає на підлогу і скло розлітається вщент.

-Артур Миколайович ....!! - в кабінет вбігає Люба.
-Вийди! 
Жінка відразу ховається за дверима.

-Мене сьогодні більше не буде. І прибиральницю виклич. - виходжу відразу за нею.
-Звичайно, Артуре Миколайович...
   ***
Пів дня я провів у спортзалі...
Хотілося вибити всі сили настільки, щоб мозок не міг думати про неї... Але нічого не допомогло...
Я навіть пропустив пару хороших ударів, на рингу. А перед очима все ще стояла моя Мишка.

Пішов у душ лише після того, як тренер мене викинув із зали. Гаряча вода змила засохлу кров на обличчі та кулаках... 
Рани пекло, але я не робив холодніше.

Упираюся руками об стіну навпроти і згадую Алісу .... Їй же було добре, коли я торкався її. 
Вона горіла і збуджувалася, я ж відчував... 
Якби я не взяв її тієї ночі, все було б інакше. І я хочу її... 
Кожен міліметр її прекрасного тіла надрукувався в моїй пам'яті. Кожен її подих був чистою спокусою.
Ніколи я настільки не хотів жінку, як тоді... І ніколи настільки не шкодував про те, що взяв її...

Після душу стало трохи легше. Діставши телефон, перевіряю дзвінки.
Пропущений від Олександра.

-Що вдалось дізнатися?
-Я буду в місті за півгодини.
-Приїдь відразу до мене.
Скидаю виклик та збираю свої речі.
   ***
До квартири я добрався швидко. Ніколи так не поспішав додому... Навіть встиг зварити каву, коли позвонили у двері.

-Проходь. 
Охоронець пішов за мною на кухню.
Сів на стілець біля барної стійки, а на стільницю поклав синю папку.

-Тут все.

Коли я відкрив цю папку, то відразу побачив мою Мишку.
На портреті вона посміхалася.

Гарне, русяве волосся було розпущене, а в очах сяяли бешкетні вогники.... 
Як же я хочу побачити її такою. Веселою,  життєрадісною, спокійною...

-Левінська Аліса Михайлівна. Двадцять два роки. Студентка другого курсу Державного Інституту Міжнародних Відносин, профіль – PR-менеджмент. – почав Сашко.
-Це я знаю. - перебив я хлопця, тому що знав це і без нього.
-Мати, Ніно Генадіївна, кухар у шкільній їдальні. Батько – електрик. Але вже не працює. Останні кілька років п'є...
-Що щодо брата? - дістаю з папки фото пацана, років вісім - десять...
- Брат- Діма, вісім років. До останнього часу нічим не хворів. Із лікарем поговорити не вдалося. 
Медсестра розповіла, що потрапив до лікарні після того, як втратив свідомість. Коли з'ясувалося, що це лейкоз, то донора шукали скрізь. Але знайшли лише закордоном. 
Втім, сума за операцію та ліки для їхньої родини була не підйомна. Але гроші дивним чином знайшлися.
-Зрозуміло .... Можеш йти.

Хлопець виходить, а я переглядаю вміст папки.
Декілька фотографій сім'ї Аліси.
Там вона ще підліток. Фотографії з братом. Відразу видно, що вона його любить ....
Я в цьому і не сумнівався, якщо пішла на такий крок ....
Фотографії її мами і вщент п'яного батька ...
Виписки з лікарні ...

Закриваю папку та прикриваю рукою очі. Після всього що я зробив, вона ніколи не зможе мені вибачити.
Після того, що дізнався, я вже не впевнений, чи потрібно мені з'являтися знову в її житті. Але одне знаю точно. 
Я хочу побачити її і поставити запитання, яке мене цікавить.

Тому що дівчина зараз у матері, їхати туди я не буду.
У понеділок їй на практику, а отже, вона повернеться завтра. 
Я почекаю....
    ***
Ранок неділі розпочався з дзвінка мобільного. Елеонора.

-Так.
-Артуре, розбудила?
-Ні. Щось сталося?
-Сьогодні вихідний. Може пообідаємо?

Потираючи очі, сідаю на ліжку.
Елеонора хороша в роботі. І не тільки ... Але зараз розумію, що трахнути її, після вечірки, було великою помилкою. Хоч я й одразу дав зрозуміти, що це було один раз і нічого не означає, але такі жінки не відступають просто так. І ось...
Кожні вихідні одне й теж саме...