Читати книгу - "Штучний стан"

Я сказав: "Вони написали мені". Я мав намір просто стояти і дивитися на неї, що SecUnit робить з клієнтами, які щойно вчинили велику дурницю, і тепер мали намір здійснити самогубство, і щойно наказали йому не заважати їм це робити. Але вона виглядала так, ніби знала, що була дурною, і я повинен був це знати. "Що сталося?"

Вона підняла на мене погляд, явно передбачаючи негативну реакцію. "Я отримала записку у своїй стрічці через соціальний профіль, який я мала, коли ми тут працювали. Хтось, хто працює у Тлейсі, — друг, сказав, що у нього є копії файлів, і він передасть їх нам". Вона переслала повідомлення до мого каналу.

Я ретельно перевірив повідомлення. Час зустрічі був визначений у наступному циклі.

Я відчув, що це такий момент, коли людина зітхає, тому я зітхнув.

Тапан сказала: "Я знаю, що це може бути пастка, але, можливо, це не так? Я знаю його, він не найкращий хлопець, але він ненавидить Тлейсі ". Вона завагалася. "Чи готові ви допомогти мені? Будь ласка? Я зрозумію, якщо ви скажете ні. Я знаю, що я дур… я знаю, що це може бути поганою ідеєю".

Я забув, що у мене є вибір, що я не зобов’язаний робити те, що вона хоче, тільки тому, що вона тут. Коли мене запросили їхати з ними, але погодилися з моєю відмовою, це вразило мене майже так само сильно, як людину, яка просить моєї думки і справді послухає мене. Я знову зітхнув. У мене було багато можливостей зробити цю роботу, і зробити добре. "Я вам допоможу. Але зараз нам потрібно знайти місце, де можна зникнути з поля зору".

***

У Тапан була картка у твердій валюті з транзитного кільця, яка не була прив’язана до жодного рахунку RaviHyral і тому не відстежувалася. Принаймні, так вона думала, і я сподівався, що вона права. Мені ніколи не давали жодних навчальних модулів з фінансових систем, і оскільки наші модулі все одно були лайном, я не впевнений, що він  допоміг би нам у чомусь. АРТ провів для мене пошук, і результати були неоднозначними. Картки в твердій валюті можна було відстежити, але зазвичай це дозволялося некомерційними політичними або юридичними особами. Я вирішив, що, мабуть, з цього боку все в порядку. Якщо повідомлення не було пасткою, Тлейсі, мабуть, думала, що мої клієнти вже повернулися на транзитне кільце. Якби це була пастка, вони б знали, що можуть схопити нас, коли ми прийдемо на зустріч, тому не було сенсу шукати нас раніше.

Тапан використала картку для оплати тимчасової кімнати в блоці біля порту. Поки вона користувалася карткою і замовляла нам кімнату, я стояв за нею і оглядав територію. Перехідні кімнати знаходилися у вузькому пулі коридорів, на відміну від головного готелю. Не було ніякої SecSystem для контролю, і висіла лише одна камера біля входу. Я викреслив нас з її пам'яті, але я все ще відчував, що нас — або мене — могли помітити. Це могла бути параноя, притаманна лише шахрайським SecUnit, які рятуються втечею.

Тапан провела мене до замовленої кімнати. По неяскраво освітлених коридорах ходили люди, і деякі виглядали так, ніби вони могли спробувати підійти до неї, але потім бачили мене і відступали. Я був більшим за них, і без камер мені було важче контролювати свій вираз обличчя.

АРТ сказав: "Накажіть людині не торкатися жодних поверхонь. Можуть бути присутні збудники хвороб.

По дорозі сюди я поділився з ним записом того, що знайшов у ямі Ганака. АРТ сказав: "Це хороша новина. Ви не були винні. Я погодився, так би мовити. Я очікував, що буду почуватись краще з цього приводу. В основному я почувався просто жахливо.

Опинившись у кімнаті за зачиненими дверима, я побачив, як плечі Тапан розслабилися, і вона глибоко вдихнула. Кімната являла собою просто квадратну коробку з шафою, у якій зберігалося все необхідне  для сидіння чи сну, і невеликою виставковою поверхнею. Ніяких камер чи аудіоспостереження. Також була крихітна прибудована кабінка з рекуператором відходів та душем. Принаймні, до неї були двері. Мені довелося прикидатися, що я скористався нею принаймні двічі. Так, це було обмеженням для всього веселого, що я сьогодні зробив. Я створив розклад і встановив будильник, щоб нагадувати собі про це.

Тапан опустила сумку на підлогу і повернула обличчя до мене. "Я знаю, що ти божевільний".

Я намагався стримати вираз обличчя. "Я не божевільний." Я був розлючений. Я думав, що мої клієнти в безпеці і що я міг вільно турбуватися про власні проблеми, а тепер у мене була крихітна людина, за якою потрібно доглядати, від чого я не міг відмовитися.

Вона кивнула і розпустила коси. "Я знаю — я маю на увазі — я впевнена, що Рамі і Маро люті на мене. Але я боюся це робити, тому це добре".

У моїй стрічці АРТ сказав: "Що?"

Поняття не маю, сказав я йому, і запитав Тапан: "У якому розумінні добре?"

Вона пояснила: "У яслах наші мами завжди говорили, що страх — це штучний стан. І нав'язується ззовні. Тому з ним можна боротися. Ви повинні робити те, чого боїтеся".

Якби бот з мозком розміром з транспорт міг закотити очі, це був би АРТ. Я сказав: "У страху інша мета". Вони не дали нам навчального модуля з еволюції людини, але я подивився його в базах знань HubSystem, до яких мав доступ, щоб зрозуміти, що, до біса, інколи відбувається з людьми. Це не допомогло.

Вона сказала: "Я знаю, страх повинен надихати". Вона озирнулась і підійшла до шафи з розсувними меблями всередині. Вона витягнула стільці, підозріло понюхала, потім вийняла з кишені упаковану аерозольну капсулу і розпорошила її на них. "Я забула запитати, чи мали ви можливість провести дослідження, яке хотіли провести?"

"Так. Воно було… безрезультатним". Це було неймовірно переконливо, адже дослідження справді не мало того викривального ефекту, на який я тупо сподівався. Я допоміг їй витягнути все інше.

Ми розставили стільці на підлозі і сіли. Вона подивилася на мене і закусила губу. "Ви справді імплантовані, хіба ні? Мені дуже подобається. Навіть більше, ніж хтось би вибрав добровільно".

Це не було питання. Я сказав: "Гм, так".

Вона кивнула. "Це був нещасний випадок?"

Я зрозумів, що обхопив себе руками