Читати книгу - "Темна Академія-4, Марина Сніжна"

– Нехай щастить! – щиро сказала я.

– Добре повеселитися тобі, жабко! – відповів Лоран, який все ж таки не втримався від шпильки.

Едвін промовчав, свердлячи поглядом радісну Шейріс. Але, схоже, вона цим ніскільки не переймалася. Надіславши нам усім повітряний поцілунок, подруга кинулася за двері.

Щойно тупіт її ніжок вщух, Лоран зірвався з місця і підморгнув Едвіну.

– Не знаю, як хто, а я не збираюся таке пропускати!

– Це ти про що? – із підозрою запитала я, дивлячись, як він натягує мантію.

– Хочу подивитися на цього таємного шанувальника. Про те, де воно буде проходити, Шейріс сама розтріщала.

– У тебе зовсім совісті нема? – обурилася я. – Це занадто навіть для тебе!

– Ні, ну а що? – втрутився Едвін. – А раптом це якийсь маніяк виявиться? Ми маємо переконатися, що Шейріс ніщо не загрожує.

– Не смійте цього робити! – Прошипіла я. – Ви все зіпсуєте!

– Хочеш – залишайся тут, – кинув Лоран, уже крокуючи до дверей.

– Так, стривайте! – я кинулася до нього і рішуче загородила дорогу. – Ви не можете цього зробити!

– Мала, навряд чи ти зможеш нас зупинити, – всміхнувся Лоран, піднімаючи мене за плечі і відставляючи вбік.

Прокляття, що ж робити?!

Схоже, єдиний вихід – сказати правду. Сподіваюся, тоді у них вистачить сумління не заважати.

– Послухайте, ніякий він не маніяк, зрозуміло? – процідила я.

– Та-а-ак, схоже, хтось знає більше за інших! – простягнув Лоран, із цікавістю дивлячись на мене. – Давай, зізнавайся! Ти знаєш, що за графоман їй писав?

– Якщо скажу, ви не підете? – з надією запитала я.

– Ти спочатку скажи, а ми подумаємо, – не піддався на провокацію чорноокий.

– Гаразд, – я зітхнула. Сподіваюся, рудий мене потім не вб’є! – Це Крістор.

– Що?! – вигукнув Едвін.

Лоран застиг. А по його обличчю почала повільно розповзатися посмішка.

– Ти жартуєш, сподіваюся? Опудало – прекрасний принц?!

Лоран так голосно заржав, що наші сусіди навіть у стінку забарабанили. Мовляв, що у вас там такого веселого відбувається? Поділіться із нами!

– Ні, я маю це побачити! – згинаючись від сміху, видихнув дроу. – Хочу побачити обличчя нашої жаби, коли вона його побачить!

– І я хочу! – підтримав Едвін, хоча йому весело чомусь не було.

– Ви обидва мерзотники! – скрушно зітхнула я.

Коментувати мої слова ніхто не став. Обидва помчали до дверей, прагнучи встигнути до початку «вистави». Нічого не залишалося, як кинутися за ними.

– Гей, пообіцяйте, що не станете втручатися! – задихаючись від швидкого бігу, висунула я вимогу. – Інакше я вам до кінця навчання більше жодного слова не скажу! І, гадаю, Шейріс та Крістор теж до мене приєднаються.

– Та не бійся, крихітко, цю виставу я збираюся додивитися до кінця, – видавши смішок, заявив Лоран.

– І я теж, – буркнув Едвін.

Ну от хто мене за язика тягнув взагалі? Навіщо я їм про Крістора сказала? Хоча, не зроби я цього, могло бути й гірше. Вони навряд чи втрималися б від того, щоб заявитися прямо на очі Шейріс і рудого, ледве зрозуміли, що відбувається. Іржання Лорана в кімнаті найкраще це продемонструвало. Ну і гад він все ж таки! Вкотре в цьому переконуюся!

І все-таки, коли ми підійшли до саду, хлопці почали рухатися майже безшумно, намагаючись не налякати парочку. Мені довелося діяти так само, хоча всередині я кипіла від обурення. Думала про те, що зараз могла б насолоджуватися обіймами Ірмерія замість підглядання за подругою. Відчувала себе дуже кепсько через те, що не могла вчинити по-іншому. Ці двоє без мого нагляду могли б щось утнути!

У віддаленні майнуло світло. Ми обережно підійшли до найближчих дерев, що його приховували.

Навколо павільйону з мармуровими колонами було виставлено безліч свічок. Всередині стояв невеликий стіл, покритий білою скатертиною. На ньому кілька страв та пляшка вина. До стола приставлено два стільці, на одному з яких сиділа Шейріс. Вона не могла приховати нетерплячки. Постійно озиралася і барабанила пальцями по стільниці.

Ми сховалися за деревами і приготувалися чекати. Я бачила, що плечі Лорана тремтять від стримуваного сміху. Едвін же раз у раз стискає кулаки. Хоч би не накинувся на рудого!

Коли на алеї, якою нещодавно прийшли ми самі, з’явилася темна постать, моє серце застукотіло частіше. Хоч би ці двоє нічого не зіпсували!

Ну ж бо, Крісторе, тримайся! Подумки я з тобою!

Незабаром можна вже було розрізнити деталі. Рудий вдягнув новий костюм, що трохи сгладжував недоліки фігури та пошитий був бездоганно. Напевно, з цим теж Чарунчик допоміг. Та й тримався Крістор набагато впевненіше, ніж зазвичай. Хоча уявляю, що творилося у нього всередині! Може, психотехніки якісь допомагали зберігати видимість спокою.

Щойно Крістор опинився в зоні обзору Шейріс, дівчина заклякла. Її очі округлилися. Вона притиснула долоню до рота і витріщилася на рудого. Хлопець зупинився поряд зі столом і стримано посміхнувся.