Читати книгу - "Наперекір дружбі, Юліанна Бойлук"

— Але я не хочу! Розумієш? Мені не треба здорові стосунки з іншим! Хочу саме цих з Женею! — вперто, наче мала дитина, заявила я.

— Ти неможлива, — картинно сплеснувши руками, вигукнула вона. Тієї миті нам принесли каву для Олі і чай для мене, тож на мить ми перервали розмову. Та щойно молоденька симпатична офіціантка віддалилася, я вигукнула:

— Я не покликала тебе за психологічними штучками! Я не клієнтка, а ти не психологиня.

— Ой, та ти ще гірше, ніж клієнтка. Клієнтки хоч платять за сеанси психотерапії, а ти так, нахлібниця, — знову пожартувала вона. — Ну так що ти вирішила?

— Я довго думала, — повертаючись до початку нашої бесіди, промовила я, готуючись викласти свій мега-супер-пупер план: — і вирішила зробити ось як. Щоб Женя звернув на мене увагу, я повинна відповідати його уявленням про ідеальну дівчину. Це дуже банально, але істина в простоті! Я вже сказала йому, що фанатію від його улюбленої групи. Поки ми обговорювали її, він таак на мене дивився! Але через соц. мережі я не зможу знайти все. І тому я хочу, щоб ти почала з ним спілкуватися.

— З дуба впала? — висловила своє "фе" подруга. Перша реакція ще нормальна, я чекала гіршого.

— Ти лише дізнаєшся, що йому подобається в дівчатах і які він має життєві погляди, а потім зникнеш. Коли він зрозуміє, що в нас багато спільного, то...

— Ти хочеш змінити себе заради нього? Якщо він любить блондинок, перефарбуєшся? Полюбиш рок, вступиш в клуб готів? Я забороняю тобі.

— Фарбуватися? — уточнила я.

— Думати! — випалила вона. — Тобі це шкідливо. Я не піду на це, Сашо. Я в жодному разі не можу це виправдати. Це не норм.

— Я лише хочу дізнатися його краще, зрозуміти, чи є в мене шанс. Я не стану змінюватися, це лише, щоб він звернув на мене увагу. Обіцяю тобі. Ти ж знаєш мене... Олю, будь ласка. Присягаюся, якщо ми спробуємо і не вийде, я покину це... — моє серце так тремтіло. Мені здавалося, якщо вона відмовить, життя враз обірветься. Оля мовчала. Довго і пильно дивилася на мене, ніби зважувала щось. І лише через кілька хвилин важко зітхнула і промовила:

— Гаразд, дідько з тобою. Але пам'ятай свою обіцянку. Якщо не дотримаєш слова, я все розповім Євгену. Домовилися?

Експлуататорка!

— Домовилися! — радісно вигукнула я.

Ще трохи побалакавши про різне і смачно повечерявши, ми завершили нашу зустріч. Настрій був чудовим, однак той факт, що вдома на мене ніхто не чекав трохи пригнічував. Славко на вечірці. Це добре. Але хай би швидше повертався, бо мені не терпиться з ним поділитися!

Перевдягнувшись в домашнє, я вирішила, що не варто його чекати. Він же, певно, пізно приїде... Краще спатиму...

А проте сон, мов на зло, не йшов. Довелося вмоститися в вітальні перед монітором комп'ютера, ввімкнути якийсь дурний серіал, обійняти подушку і... аж тоді заснути! Ніби в спальні не можна було!

Я прокинулася від клацання замка дверей. Фільм уже завершився. Приємне мигання заповнило напівтемряву кімнати. Піднявшись на ноги, я визирнула в прихожу. Світло заливало простір, змусивши мене примружитися, та все одно я розгледіла постать свого друга. Він саме вішав у шафку свою куртку, однак помітивши мене, здивовано завмер з протягнутою рукою.

— Ти ще не спиш? — спитав він, врешті опритомнівши.

— Ні, не спалося, то я фільм увімкнула. Як вечірка?

— Було круто, — кивнув Слава. Однак, мені чомусь здалося, що він був не в найкращому гуморі, та допитуватися не стала.

— Чудово. Я рада, — кивнула на те. Друг повернувся до мене і щиро всміхнувся. Я відповіла тим самим. Навіть не знаю чому мій погляд раптово зупинився на вустах хлопця. Це що таке? Помада?

Мені мало бути байдуже... Ну, помада то помада.

Але, стривайте, це точно вона? Чи освітлення погане?

Я зробила крок і стала вглядатися в обличчя хлопця, тим самим явно його спантеличивши.

— Все добре? — спитав він і повернувся до дзеркала, щоб побачити, що ж мене так вразило. Мазнувши рукою по своїх губах, він швидко витер червоний слід.

— Ммм, вечір був не нудним, — прокоментувала я. — Що ж, на добраніч...

Швидко повернувшись, я попленталася вимикати комп. Так, я егоїстка, але ревнувати друзів до їх коханих — це перебір. Водночас стало навіть образливо. Якщо він має дівчину, чому не розповість? Я ж нічого від нього не приховую... Не хоче мене засмучувати через мою невдачу з Женею? Це якось... не по-дружньому. Знаю, мені має бути соромно. Я не повинна злитися на Славу через те, що він щасливий. Однак, ще кілька годин тому випендрювався тут, що не хоче йти, а потім приходить зі слідами від помади. Ех...