read-books.club » Фантастика » Варан 📚 - Українською

Читати книгу - "Варан"

292
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Варан" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: Фантастика / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 21 22 23 ... 89
Перейти на сторінку:
пливти додому.

Ніли, на щастя, не було в гроті. Можливо, вона ще не повернулася з ринку, а можливо, просто вийшла в якійсь справі й от-от могла повернутись. Знайшовши в печері найсвітліше місце, Варан роздивися купюру уважніше. Друга сотка була точним відбитком першої.

Варан вирішив, що саме час сісти й подумати.

А що коли купюра справжня, пищав тоненький внутрішній голосок. А що як на неї можна купити човен і податись із Круглого Ікла хоч сьогодні? Відпливти в кільватері великого корабля – у ті землі, де ліси до неба…

Цей молодий піддонець, сказав князь, знайшов тайник із фальшивими грошима і таким робом убезпечив наш острів од загрози карантину. Він заслуговує на винагороду. Хай він тепер буде горні й живе під сонцем зі своєю дружиною…

Варан підвівся – і знову сів.

Та запхни ти цю купюру кудись під каміння, щоб ніхто не знайшов. Забудь про неї, наче й не бувало… Що, скучив по В'язничній Кишці?

Де дві купюри – там, значить, є ще? І коли вони спливуть? І хто їх спіймає?

Коли тільки дійде до князя… Навіть не так. Коли тільки дійде до мага – острів негайно відітнуть від усього світу, не роз'їдуться гості, не прийдуть плотогони. Не буде чим топити в міжсезоння. Не буде чим годувати невільних в'язнів. А наступного сезону – і після наступного, і ще, і ще – багаті горні повезуть родини куди завгодно, аби не на «це проклятуще Кругле Ікло»…

Варан сунув купюру за пазуху. Він вирішив піти до батька; останнім часом він надто часто здавався на себе й надто явно коїв дурниці. Піти до батька й розповісти все як є: у Варана мовби камінь упав із серця. Він вибрався з печери і, знай витираючи губи (клята кров усе не зсідалась), пострибав із каменя на камінь до дороги.

– Далеко зібрались?

Варан спіткнувся. Людина, з'явившись не знати звідки, заступала йому дорогу; у людини були сіро-голубі очі й довге волосся. Крислатий капелюх одкидав тінь на занадто бліде – не за сезоном – обличчя.

– Звідки кров? – спитав Імператорський маг, підходячи ближче. – Допірнався?

Варан уступився на крок. Відняв од лиця руку; губи одразу ж стали мокрими й огидно-липкими.

– Стій, – владно сказав маг, простягаючи руку, і Варан похолов. – Це не тобі, – маг усміхнувся кутиком рота. – Ходімо…

– Куди?!

– Куди-небудь, де ти міг би пику вимити…

Кров на обличчі підсихала, стягуючи шкіру. Варан подумав, що можна викинути купюру так, щоб маг не завважив. Чи тепер уже не можна?…

Не спускаючи з нього очей, маг зняв з паска боклажку. Витягнув корок, простягнув:

– Умийся.

Варан плюснув з боклажки на долоню. Руку смикнуло від холоду – вода була крижана й чиста. Варан обережно лизнув – так і є, прісна, не інакше як з особистих князевих запасів. Це дурість і навіть злочинство пускати таку воду на вмивання.

Провівши мокрою рукою по обличчю, він повернув боклажку хазяїну:

– У нас тут прісну просто так не ллють.

– Суворо, – маг примружився. – Може, нап'єшся?

Варан, повагавшись, похитав головою. Райдужна купюра палила шкіру під мокрою сорочкою. Проклята Шуу, таж вона, мабуть, просвічує!

– Ти багато пірнав, – сказав маг. – Дивуюсь, як вам це вдається… Що люди, що звірі… Так, хотів би я провести дитинство на Круглому Іклі…

Варан помацав ніс. Кров спинилась. Його мосць – оцей парубок у крислатім капелюсі – сказав «стій», і вона послухала. Його, Варана, власна кров.

– Глянь лише, – маг дивився тепер Варанові через плече. – Гарно…

Якщо це пастка, мені все одно не викрутитися, подумав Варан і поглянув на море.

Від Круглого Ікла віялом, немов птахи, відходили кораблі. Різнокольорові вітрила здавались особливо яскравими у світлі вечірнього сонця. Вряди-годи над бортами підіймались клубки диму і по кількох секундах розлягався виляск. Гості салютували острову, прощаючись.

А над кораблями пливла, надимаючи боки, розписна куля, надута вогнем. Варан подумав, що куля гарніша за сонце.

– Ловлять останній вітер, – сказав маг за спиною Варана. – Відходять… Туди, де не буває сезонів.

У його голосі промайнула відверта заздрість. Варан подумав: коли ти так не любиш сезонів, то й війся з ними, ми тебе не держимо.

Маг удихнув повітря. Ніздрі його затремтіли; він слабко всміхнувся:

– Моряки на палубі, певно, розмовляють про смерчі. Вони бояться круговертей, адже саме тепер починає крутити… Він такий красивий, цей ваш «камінний сад». Шкода, що в міжсезоння до нього ніяк не дістатися…

Грається, мов ситуха з черв'яком, тужливо подумав Варан. Він звелів відпустити мене, гостро наказав, щоб відпустили… Щоб я навів його на підроблені скарби. І я, наче дурень, зробив те, чого від мене хотіли.

– А галери підуть останніми, – сказав маг, усе ще дивлячись на море. – Рідкісне видовище – три сотні водночас піднесених весел… Для вас, місцевих, це всього-на-всього кінець сезону. Для мене – все вперше.

З верхньої пристані піднялась патрульна крилама. Пролетіла перше коло дуже низько, пронеслась над головами Варана й мага, обвіявши теплим запахом доглянутого пташника. Прямовисно піднялась у небо, завмерла в зеніті, знов закружляла, тепер неквапом, лінькувато, знай зависаючи в струменях висхідного повітря…

Вітрильники відходили, залишаючи по собі вкрите візерунком море – сполуку багатьох слідів на воді.

– А от ці щогли, – пробурмотів Варан. – Скільки ж дерев на них іде… Десять… чи більше…

– Одне. Кожна щогла – одне дерево. Просто ти не бачив корабельного лісу.

– І не побачу, – утомлено закінчив Варан.

Маг дивно на нього поглянув:

– Справді? Чому?

Він хитрував. Варан знизав плечима:

– Ми народжуємось тут… І тут умираємо. Це Кругле Ікло…

– Люди приходять і відходять. На світі є кораблі, човни, повітряні запряжки, кінець кінцем…

Він стояв поряд, говорив про інше й дивився вдалечінь, і це було найгірше. Дожидання викриття стало зовсім уже нестерпним; Варан сунув руку за пазуху, витягнув підсохлу купюру і з якоюсь навіть полегкістю простягнув магу:

– Я знайшов. Ніс батькові… І все.

Маг зсунув на потилицю свій капелюх. Узяв купюру недбало, мов міняйло. Поклав її на долоню. Примружився на райдужне сяйво, бліде при світлі дня.

– Я думав, може, вона справжня, – невідомо навіщо додав Варан.

Маг похитав головою:

– Вона підроблена… Як і та, перша. Одна рука, один почерк… Ми ж нікому про це не скажемо, правда?

– Ми? – пробурмотів Варан.

Маг підвів голову:

– Тихо, он вона йде… Ти їй, будь ласка, теж не кажи.

Варан повернувся, але дорога була порожня. Він розтулив рота, щоб спитати про щось, але в цей момент Ніла з'явилась – вона йшла

1 ... 21 22 23 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Варан"