Читати книгу - "Спроба Павла Скоропадського"

твердження, мовляв, ці закони «були написані німецьким військовим командуванням і перекладені на українську мову російськими добровольцями»[101], їх фактичний автор Палтов в основу головного закону УД поклав був «Проект Основного закону Російської імперії 1905 р.»[102]. Засаднича ідея документа – «втілення ідеї сильної влади заради політичних і соціальних реформ». Попри прагнення Палтова проголосити Українську Державу спадковою конституційною монархією на чолі з королем Павлом Скоропадським, той зупинився на титулі «гетьман», підкресливши тим самим свою прихильність до «українського» козацького республіканського устрою, а не абсолютистської монархії романовського зразка. Крім того, Скоропадський вирішив, що питання державного устрою повинен був визначити Сойм (парламент) України. Нарешті гетьман підкреслив, що перебирає «усю повноту влади в Україні тимчасово»[103]. Підтверджує прагнення Скоропадського до розбудови правової демократичної держави за республіканським взірцем і те, що порівняно з добою Центральної Ради «система центральних органів Української Держави не зазнала істотних змін», а «система місцевої влади поступово наближалася до колишньої російської моделі»[104], тобто до моделі пореформеної, моделі цілком демократичної. Наріжні камені держави були описані так:

– «Влада управління належить виключно до Гетьмана України в межах всієї Української Держави»,

– «Гетьман стверджує закони, і без його санкції ніякий закон не може мати сили»,

– «Гетьман призначає Отамана Ради Міністрів» та за його поданням «затверджує і скасовує Кабінет у повному його складі»,

– «Гетьман є вищий керівничий всіх зносин Української Держави з закордонними державами» та «Верховний Воєвода Української Армії і Фльоти»,

– «Гетьман оголошує области на військовому, осадному або виключному положенні».

Конституція також гарантувала громадянам свободу совісті, але запроваджувала православ'я як «первенствуючу віру», розділяла населення на два стани – громадян та козаків (різниця між ними ніяк не формалізувалася), гарантувала недоторканність особистості, справедливий незалежний суд, недоторканність власності та інші фундаментальні громадянські права.

Суб'єктом законодавчої ініціативи за відсутністю парламенту визначили окремі міністерства, які повинні були передавати законопроекти на розгляд голові держави, а по підписанні їх гетьманом – вони вступали в дію. Окремі розділи документа визначали порядок призначення та сферу відповідальності Фінансової ради – «вищої народної інституції для справ державного кредиту і фінансової політики» та Генерального суду – «вищого охоронителя і захисника закону та Вищий суд України в справах судових та адміністративних».[105]

Установчі документи Української Держави: оцінки сучасників

Проаналізувавши докладно Грамоту та «Закони про тимчасовий державний устрій», Н. Єфремова підрахувала: 80 % їх положень були запозичені зі Зводу законів Російської імперії. На підставі експертного висновку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України встановлено, що рукописні правки на проекті Основних законів Української Держави, підготовленому Палтовим, належать не одній, а кільком особам, і виконані вони не Скоропадським. Під час Гетьманату, – констатувала Н. Єфремова, – було підготовлено три проекти Конституції Української Держави. Два з них визначали Україну як суверенну самостійну державу з неподільною територією. Громадянам надавалися і гарантувалися широкі та рівні політичні й соціальні права, позбавити яких міг тільки суд. Громадянам Основний закон гарантував захист від свавілля посадових державних осіб. Ці «проекти… були пронизані ідеями парламентаризму та правової держави і хоча вони не зовсім відповідали поглядам Гетьмана, передусім у галузі розподілу влади і компетенції голови держави, головною метою якої було забезпечення стабільної системи управління, міцної влади, а також – загальних прав та свобод людини».

Гетьманська Конституція, – вказує дослідниця, – зазнала значних впливів ідей М. Міхновського, а саме:

розподіл України на землі,

скасування приватної власності на сільськогосподарські угіддя,

становий поділ людей,

закріплення недоторканності особи,

заперечення постійного війська.

Встановлені і «серйозні» проблеми Основного закону – не закріплювались стабільна виконавча влада та майнові права громадян[106]. Але, попри це, підкреслюємо спеціально, ухвалення та обнародування Грамоти та тимчасової конституції демонструвало принципові наміри нової влади повернути країну до нормального, упорядкованого, мирного та безпечного життя.

«Тимчасовий закон про верховне управління державою на випадок смерти, тяжкої хвороби і перебування поза межами держави Ясновельможного пана Гетьмана всієї України»

Як показала політична практика перших днів, цих оголошень виявилося явно недостатньо. Навздогін, 10 травня, видали підписане всіма членами кабінету повідомлення про державний устрій та політику Української Держави, спрямоване проти націонал-соціалістичних критиків нового режиму. Далі – мовою оригіналу: «При малій свідомості широких мас громадянства подібна злонамірена агітація може мати успіх і визвати заколоти, подавления котрих необхідне в інтересах забезпечення державного порядку та спокою, – може проходити серед тяжких, а иноді кривавих жертв. Тому, – читаємо далі,– правительство вважає своїм обов'язком звернутися до населення України з поясненням, що всі наведені чутки (про відновлення російського самодержавства та ігнорування законних прав селян. – Д. Я.) не що інше, як злобна клевета тих, кому чужі інтереси українського народу і хто задля того, щоби захопити власть, послуговується недостойними способами політичної боротьби, або наслідок непорозуміння, що походить від недостаточно продуманого і серйозного відношення до переживаємих подій». Засаднича ідея, яку провід нового режиму вважав за необхідне довести до відома всіх і кожного, сформульована так: «Гетьман не бажає стати самодержавним. Гетьманство – це здійснення ідеї незалежної і вільної України в історичній, національно-українській формі. Стоючи