Читати книгу - "Беззаперечна правда"

– Касе, у мене ніколи не буде дівчини, так?

Кас покликав когось, і той повернувся до кімнати з міні бейсбольною бітою. Її він простягнув мені.

– У тебе буде так багато дівчат, що тобі знадобиться ось це, щоб відбитися від них.

Тож я не займався нічим іншим, ніж тільки дрочив і тренувався, а потім знову дрочив і тренувався. Я думав, що ставши чемпіоном, зможу отримати стільки грошей і жінок, скільки мені потрібно.

У спортзалі Кас практикував деякі дуже незвичні та неортодоксальні техніки. Хтось міг сміятися з його тренерського стилю, але сміятися вони могли лише тому, що не розуміли його. Вони називали його «стиль пікабу». Той стиль був цілком орієнтований на оборону. Ви мали тримати обидві руки перед своїм обличчям, майже так само, як коли б грались із дитиною у піжмурки. Ваші руки і лікті рухаються разом із вами, тож, коли хлопець кидає удар, ви блокуєте його, робите крок уперед і наносите контрудар.

Напад за Касом починався з доброго захисту. Він вважав, що для його бійця вкрай важливо не потрапити під удар. Щоб навчитися уникати ударів, він використовував спеціальний наповнений піском полотняний мішок, який був огорнутий мотузкою. Нам потрібно було маневрувати навколо нього, рухаючи головою так, щоб не потрапити під його удар. Я став справжнім майстром у цій вправі.

Також він використовував штуку, яку на честь одного з бійців назвав Віллі, Віллі Пастрано. Це був матрац, укритий полотном і натягнутий на раму. На зовнішній стороні був намальований торс. Сам торс було розділено на зони, і кожна зона була пронумерована. Непарні числа відповідали ударам лівої руки, парні – правої. Кас ставив касету, на якій був записаний його голос, що називав різні комбінації чисел. Приміром, ти чуєш «п’ять, чотири» і негайно даєш лівий хук у корпус, а правий – у підборіддя. Ідея полягала в тім, що чим частіше ви будете повторювати ці дії у відповідь на цифри, тим інстинктивнішими і автоматичнішими вони стануть, і вам не доведеться свідомо думати про них. Через якийсь час ти вже можеш завдавати удари із заплющеними очима.

На думку Каса, бійці брали на себе удари з правої через те, що рухались по замалій амплітуді і тримали свої руки занизько. Тому він навчав мене звиватися тілом у формі букви U – тобто рухатися не лише вгору-вниз. Він змушував мене постійно рухатись: убік, уперед, убік, уперед. Кас вважав, що максимального ефекту для завдавання удару можна добитися, коли два твої удари звучать як один, в унісон. Чим ближче ваші удари наближалися до того єдиного звуку, тим більшим був шанс, що результуюче зусилля призведе до нокауту.

Не зважаючи на те, що Кас робив особливий наголос на обороні, він добре розумів, що боксер, який веде саму лише оборону, буде виглядати нудно.

«Бокс – це розвага, тому для досягнення успіху боєць повинен не просто перемогти, а перемогти так, щоб захопити увагу публіки. Він має завдавати удари з поганими намірами», – завжди говорив Кас. Він хотів, щоб я став агресивним контратакувальним, який змушував би супротивників бити або бігти. Кас завжди намагався маніпулювати противником на рингу. Якщо ви продовжуватимете уникати їхніх ударів, вони розчаруються і втратять свою самовпевненість. А наступної хвилі вони будуть переможені. Пропускай удар і бий у відповідь. Рухайся і бий водночас. Примушуй його рухатись, як тобі потрібно. Він думав, що короткі удари можуть бути ефективнішими за довгі. Він вважав, що сильний удав не має нічого спільного з фізичним розвитком, а лише з емоціями. Контрольованими емоціями.

Кас наймав кращих спаринг-партнерів, щоб навчати мене. Найбільше мені подобався Марвін Стінсон. Мені здається, він був колишнім олімпійцем. Він був головним спаринг-партнером Холмса, а потім Кас запросив його попрацювати зі мною. Він був чудовим наставником для мене і навчав мене рухатися й правильно бити. Коли він закінчив свій перший спаринг, то відвів мене в бік і дав мені свої рукавички для бігу, тому що вранці, коли я бігав, було дуже холодно. Він побачив, що у мене не має рукавичок.

Мої спаринги були схожі на тотальну війну. Перед нашим боєм Кас відкликав мене в бік і говорив: «Не розслабляйся, ти вийдеш на ринг і зробиш усе, що від тебе залежне. Ти зробиш усе, чого навчився, і зробиш це максимально швидко. Я хочу, щоб ти поламав ребра цим хлопцям».

Поламати ребра? Під час спарингу? Він хотів, щоб я був готовий до справжніх поєдинків із хлопцями, і він хотів, щоб я поламав ребра супротивників у реальному бою. Коли Кас знаходив для мене хороших спарингових партнерів, то частував їх як дорогих гостей, тому що знав, що вони забезпечать мене хорошим тренуванням. Він завжди платив спаринг-партнерам хороші гроші. Проте це не було гарантією того, що вони залишаться. Часто до нас приїжджав якийсь пацан, від якого очікувалося, що він буде спарингувати зі мною протягом трьох тижнів. Але після першого ж тренування, ми повертались до будинку і бачили, що він утік. Вони так обурювались тим, що їх добряче відлупцювали, що навіть не переобтяжували себе тим, щоб зібрати свої речі. Коли таке траплялося, ми з Томом кидалися до їхньої кімнати і починали ритися в їхньому одязі, взутті й інших речах. Якщо нам щастило, ми знаходили ничку з травою або хоча б пару черевиків, які нам підходили.

Іноді Кас приводив до мене для спарингу досвідчених бійців. Коли мені було шістнадцять, він привіз до Кетскілла Френка Бруно. Бруно тоді було двадцять два роки. Ми спарингували протягом двох раундів. Перш ніж я починав спаринг із досвідченим бійцем, Кас відводив їх убік:

– Послухай, він лише хлопчисько, але не будь до нього поблажливий. Я тебе попередив, а тепер – роби все якнайкраще, – говорив він.

– Гаразд, Касе, – відповідали вони. – Я попрацюю з малим.

– Гей, ти мене чуєш? Ти не просто працюєш із ним. Викладайся на повну.

Ми боролися, щоб зробити людям боляче, а не просто перемогти. Ми годинами говорили про те, як завдати людям болю. Ось які думки Кас поступово вселяв у мене. «Ти відправиш повідомлення чемпіону, Майку, – казав мені Кас. – Він буде стежити за тобою». І ми також розіслали зухвалі повідомлення