read-books.club » Детективи » Джін, або Червона калюжа на розбитій бруківці 📚 - Українською

Читати книгу - "Джін, або Червона калюжа на розбитій бруківці"

262
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Джін, або Червона калюжа на розбитій бруківці" автора Ален Роб-Грійє. Жанр книги: Детективи / Сучасна проза / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 23 24
Перейти на сторінку:

— Так, я трохи спізнилася, пробач. Я тобі поясню…

— Нема тут чого пояснювати. Я ж бачила — ти стояла з гарним хлопцем. А це Марі — дочка мого брата Жозефа і Жанни. Мене попросили привезти її з Амстердама до батьків.

Дівчина старанно зробила складний і дуже церемонний реверанс (такого, мабуть, років п'ятдесят чи сто тому навчали шляхетних дівчат). Я сказала:

«Добридень, Марі», — а Кароліна, як завжди багатослівна, провадила:

— Вона була на канікулах у тітки, ти її знаєш: це Жаннина сестра, що вийшла заміж за російського військового моряка. Я тобі вже розповідала про нього: його звуть Борис, коли його корабель заходив до Гааги, він попросив політичного притулку.

Розважливим тоном дорослої людини, вживаючи звороти, не притаманні дітям її віку, Марі прокоментувала:

— Насправді дядько Борис зовсім не політичний біженець. Він радянський агент, що під виглядом дисидента виконує місію, мета якої полягає в підбурюванні та дезорганізації працівників атомної промисловості.

— Ти сама до цього додумалася? — зі сміхом запитала я.

— Звичайно, сама, — впевнено відповіла Марі. — Я бачила в нього шпигунський номер, витатуюваний на лівому зап'ястку синім кольором. Він приховує його під шкіряним ремінцем, якого носить начебто для захисту сухожилля. Та це неправда, бо він ніколи не піднімає тягарів.

— Не слухай її, — сказала Кароліна. — Марі ввесь час вигадує абсурдні науково-фантастичні, шпигунські чи містичні історії. Теперішні діти читають багато фантастики.

В цю мить я помітила чоловіка, що стояв неподалік, у ніші вокзальної стіни, й дивився на нас із надзвичайною цікавістю. Мені спочатку здалося, що його увагу привертала саме Марі.

На вигляд чоловік мав років сорок чи трохи більше, його сірий костюм — трійка класичного крою — здавався старим, потертим, давно не прасованим, а сорочка й краватка — несвіжими, ніби він цілу ніч проспав сидячи в потязі.: В руках чоловік тримав чорну шкіряну валізку, яка чимось нагадувала лікарський саквояж.

Раптом я пригадала: це ж водій того жовтого таксі, що привіз мене на вокзал. Він викликав у мене таке гостре відчуття відрази, що я аж почервоніла.

Я відвела від нього погляд, та за якусь хвилину знову позирнула.

Він так само стояв і дивився в наш бік. Схоже, зацікавився Кароліною. Я, певне, забула сказати, що вона дуже гарна: висока, струнка, з коротким білявим волоссям і м'якими, хоча й трохи хлопчачими рисами обличчя. Дуже схожа на актрису Джейн Франк. Кароліною завжди цікавилися чоловіки будь-якого віку.

Мушу зізнатися ще ось у чому: всі кажуть, ніби ми з нею разюче схожі, і нас беруть за сестер, навіть близнючок. Часто друзі Кароліни зверталися до мене, вважаючи, що говорять із нею. Якось з нами трапилася дивна пригода…

Кароліна урвала ці мої думки.

— Що з тобою діється? — стурбовано мовила вона, придивляючись до мене. — Ти раптом так зблідла, ніби побачила страхіття.

Марі, розгадавши причину моєї схвильованості, голосно пояснила своїй тітоньці:

— Відтоді як ми вийшли з вагона, за нами стежить якийсь тип, отой, що стоїть під стіною, а в його валізці повно ножів. Це, звичайно, статевий збоченець, я відразу здогадалася.

— Говори тихіше, — пробурмотіла Кароліна, нахиляючись до дівчини й ніби розправляючи прим'яті складки її платтячка, — він може почути.

— Нехай чує, — відповіла Марі, не стишуючи голосу. — Для того він там і стоїть.

Вона несподівано показала йому язика, а тоді зобразила на обличчі янгольську усмішку. Кароліна безтурботно розсміялася й лише задля годиться зробила Марі зауваження.

Потім Кароліна сказала:

— Мабуть, Марі має рацію. Здається, цей тип їхав у нашому вагоні. Ввесь час стовбичив у коридорі. А помітила я його ще в Амстердамі.

Знову глянувши в бік підозрілого чоловіка з чорним саквояжиком, я ще дужче здивувалася, бо він дивився вже не на нас, а на якогось сліпця, що наближався до нього, постукуючи по асфальті ціпком з металевим наконечником..

Це був високий білявий хлопець років двадцяти — двадцяти п'яти, в елегантній куртці з тонкої кремової замші, з-під куртки виглядав яскраво-голубий светр. Масивні темні окуляри приховували його очі. Вів його за ліву руку хлопчик років дванадцяти.

Я на мить уявила собі, хоч це й було зовсім неймовірно, що знову прийшов Сімон Лекер, перебравшись у сліпого. Звичайно ж, придивившись краще, я пересвідчилася, що то не він; просто в Сімона були такі самі хода, одяг і і зачіска.

Підійшовши до типа в зім'ятому костюмі й з лікарським саквояжем, сліпий та його поводир зупинились. Але ніхто не виказав жодних ознак знайомства, не прохопився жодним словом чи рухом. Вони просто стояли один проти одного — та й годі.

Потім, повільно й незграбно, наче механічні ляльки, всі троє обернулися в наш бік. І знову завмерли, ніби покам'яніли, схожі на три статуї — білявий хлопець з напівсхованим за чорними окулярами обличчям, хлопчик ліворуч від нього й дивний чоловік у сірому м'ятому костюмі — праворуч.

Погляди всіх трьох були спрямовані на нас, навіть сліпий, я цього певна, дивився з-за своїх величезних окулярів. Худеньке обличчя хлопчика було дуже бліде, аж примарне. Неприємні риси сірого чоловічка закам'яніли в жаскому вищирі. Всі троє раптом здалися мені такими страшними, що я ладна була заволати, щоб прокинутися від моторошного сну.

І таки справді, мов у кошмарі, я безгучно закричала. Чому Кароліна мовчить? Чому не втрутиться Марі, щоб з легкістю дитини, яка не боїться старших, порушити ці чари? Чому вона не рухається, ніби теж зачарована?

Почуття небезпеки було таке сильне, що я мало не зомліла. Аби перебороти жах, спробувала зосередитися на чомусь іншому. Та на думку мені спадала тільки чудернацька розповідь Сімона, яку я чула від нього за годину чи дві перед тим.

1 ... 23 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джін, або Червона калюжа на розбитій бруківці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джін, або Червона калюжа на розбитій бруківці"